Відступництво Ізраїлю. — № 1
TAM1897 Q1 33.6Проповідь, виголошена в неділю ввечері, 7 березня 1897 року Опубліковано в «Бюлетені Генеральної Конференції», перший квартал 1897 року, т. 2, № 1, с. 33–40.
TAM1897 Q1 33.7У проповіді того вечора я зазначив, що донедавна ніколи не бачив видання Десяти заповідей, опублікованого адвентистами сьомого дня поза Біблією, яке б відповідало тому, як їх проголосив Бог. Я радий, що настав час, коли адвентисти сьомого дня можуть мати примірник Божого Закону в тому вигляді, в якому Бог його дав. Я радію, що брат Гау видав копії Божого Закону, як Бог його дав. І тепер не даваймо більше приводу для того самого звинувачення, що й інші, — ніби ми опускаємо частину Божого Закону, коли виступаємо перед людьми.
TAM1897 Q1 33.8Ви можете досить чітко побачити, що людина, яка першою поширила той примірник Божого Закону, яким користуються майже всі інші, була єгиптянином. Там сказано: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.» Але він сказав собі: «Це не стосується ні мене, ні будь-кого, хто живе сьогодні; адже нас ніколи не виводили з Єгипту. Це стосувалося лише євреїв». Тому він опустив цю частину й надрукував решту Закону, і таким чином представив світові спотворений текст Закону, який дав сам Господь. Таким чином він створив враження, ніби єдиний документ, який Господь коли-небудь промовив з неба, починався без вказівки на те, хто був його автором, навіть без його представлення, а починався просто різко й невизначено: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!». Одразу ж може виникнути питання: «Хто ж ти такий? Хто це говорить?» Ну, коли Закон сприймається таким, яким він був даний, Бог сам каже, хто саме говорить. «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.» Ось хто саме говорить; нехай не буде в тебе інших богів перед Мною, «Який здатний визволити з єгипетської неволі».
TAM1897 Q1 33.9Тут важливо ще одне міркування: коли Закон друкують без вступу, який промовив сам Господь, як це зазвичай буває на плакатах і картках, виявляється необхідним розмістити на початку слова: «Закон Божий». Це свідчить про те, що люди усвідомлюють необхідність наявності певного підтвердження щодо того, чий це Закон і хто саме промовляє ці заповіді. І, бачачи цю необхідність, люди ставлять на початку Божого Закону своє підтвердження, що це є Божий Закон.
TAM1897 Q1 33.10Але якби вони просто надрукували Закон так, як його дав Господь, то мали б власне підтвердження від Господа, що це Закон Божий і що саме Він Сам промовляє ці заповіді. Він каже: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною!» тощо. І коли люди матимуть власне свідчення Господа про те, що це Його Закон, то, безперечно, не буде потреби в жодному людському свідченні про те, що це Закон Божий.
TAM1897 Q1 33.11Хіба ж засвідчення Господа про те, що це Його Закон, не краще за засвідчення будь-якої людини чи всіх людей разом узятих? І коли люди відкидають власне засвідчення Господа про те, що це Його Закон, і замінюють його своїм власним засвідченням, чи може бути ясніший приклад того, як люди ставлять себе на місце Бога? О, відкиньмо цю самовпевнену, недолугу справу; і приймімо святий Закон так, як його виголосив і записав його святий Автор! «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.» Амінь. Нехай буде так.
TAM1897 Q1 33.12Маючи там усе, що сказав Господь, Божий закон представляє світові і Викупителя, і Творця. Він повідомляє всім людям, що Той, хто є Автором цього Закону, Той, хто закликає людину до його дотримання, є і Викупителем, і Творцем. Це показує сам Закон. І коли вони опускають ту частину, яка відкриває Викупителя, не дивно, що вони охоче й готові опустити ту частину, яка відкриває Творця людини. Сатана завжди прагнув позбутися Закону і приховати від людей його важливість. Він почав із того, що вилучив із Закону Викупителя, а тепер закінчує тим, що вилучає з нього Творця. Але Господь хоче, щоб ми знали: саме Він вивів нас із Єгипту, тож ми зможемо бачити і Викупителя, і Творця в Законі, який Він дав для людини.
TAM1897 Q1 34.1Ще одне. Коли ми з вами можемо побачити — і бачимо, що Ізраїль, увійшовши в землю, зовсім не увійшов у ту землю, яку Господь призначив для них, а повністю її пропустив, — ми можемо зрозуміти, яким розчаруванням для Мойсея було те, що він туди не потрапив. Тепер, коли деяким людям здається, що Ізраїль увійшов у землю, яку Господь підготував для них, і що це було саме те місце, куди Господь хотів їх привести, а потім, побачивши, що Мойсей помер і пішов на небо, вони кажуть, що Мойсей, зрештою, отримав найкраще; і що вивести його з тієї землі та забрати на небо не було для нього таким вже великим розчаруванням.
TAM1897 Q1 34.2Але коли ми розуміємо, що Господь хотів забрати його до Своєї святої оселі, до місця, яке Він створив для Себе, щоб там мешкати, до святині, яку Його руки встановили; тоді ми можемо побачити, яким розчаруванням було навіть для самого Мойсея померти й піти на небо, не увійшовши до тієї землі. Коли він усвідомив, що саме його гріх мав певний стосунок до того, що їх не впустили до благословенної землі обітниці; коли він побачив, що Ізраїль упустив те, що Господь приготував для них: коли він побачив ту славну землю, як це сталося з вершини Нево, і був змушений розмірковувати про довгі століття блукання, відступництва та лиха, через які мала пройти Божа справа та Божий народ, і усвідомити, що він мав хоч трохи стосунку до того, що спричинило цей довгий шлях блукання; легко зрозуміти, яким тяжким розчаруванням для нього було те, що він не зміг увійти до тієї землі, не померши взагалі — навіть попри те, що його забрали до неба прямо з могили.
TAM1897 Q1 34.3Ще один уривок, якщо він взагалі потрібен для підтвердження того факту, що Ізраїль не вийшов з Єгипту, доки перебував у пустелі, міститься в книзі Ісуса Навина. Ви пам’ятаєте цей уривок: після того, як вони перейшли Йордан, їх обрізали, — там написано: «Сьогодні Я зняв з вас єгипетську ганьбу.» Бачите, ті люди, які залишили Єгипет, так і не вийшли з Єгипту, доки не перейшли Йордан; адже лише тоді ганьба Єгипту була знята. Тоді вони всі стали наверненими людьми. Весь цей народ перейшов Йордан вірою. Це був народ, який вірив Богові, і не було ані одного голосу незгоди, ані однієї сумнівної думки — тоді вони вийшли з Єгипту. Отже, ви бачите, що цілком очевидно: духовний Єгипет — це буквальний Єгипет з Біблії.
TAM1897 Q1 34.4А тепер перейдемо до тексту на сьогоднішній вечір. Це Числа 23:9. Я почну читати з сьомого вірша. Це Валаам, який пророкує для Балака, царя Моава.
TAM1897 Q1 34.5І він виголосив свою приповістку пророчу й сказав: Із Араму мене припровадив Балак, цар моавський, з гір сходу: Іди ж, прокляни мені Якова, а йди ж, скажи зло на Ізраїля! Що ж я буду того проклинати, що Бог не прокляв був його? І що ж буду казать зло на того, що гніву на нього не має Господь? Бо я бачу його з вершка скель, і з пагірків його оглядаю, тож народ пробуває самітно, а серед людей не рахується.
TAM1897 Q1 34.6Цей текст звернений до нас тут сьогодні ввечері. Це — теперішня істина. Це була виражена воля Божа щодо Свого народу, коли вони перебували на межі землі, до якої Він хотів їх привести, покликавши їх із землі Єгипетської. Вони блукали пустелею сорок років, а тепер дійшли до межі тієї землі. І ось яка Його воля щодо них: щоб вони жили окремо і не зараховувалися до народів.
TAM1897 Q1 34.7Основну причину цього, або, краще сказати, одну з причин, ви зрозумієте, звернувшись до сьомого розділу Діянь. Того дня промовляв Степан і розповів, що Господь вивів народ з Єгипту, з землі рабства, чудесами та знаменнями, і в тридцять сьомому та тридцять восьмому віршах ви знайдете такі слова; у тридцять восьмому вірші міститься конкретний уривок:—
TAM1897 Q1 34.8Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте! Це той, хто був у церкві в пустині. (дослівний переклад KJV)
TAM1897 Q1 34.9То що ж було Ізраїлем у пустелі? — Церква. Чим воно мало стати, коли вони перейшли річку й увійшли в землю? — Церквою. Що це було за вислів, як не те, що має бути відокремлення церкви від держави? — Так само, як, коли Він вивів Авраама з тієї країни, Господь навчив світ відокремленню церкви від держави, і так само, як Він показав на прикладі Авраама, що відокремлення церкви від держави має починатися в серці кожної людини.
TAM1897 Q1 34.10Якщо я в своєму серці не відокремлений від держави, то де б я не був, там буде союз церкви та держави. І тому, навіть якщо я не обіймаю посади в державі чи не балотуюся там на посаду, я буду політиком у церкві; і я буду балотуватися там на посаду та тягнути за ниточки. Тож якщо людина у своєму серці не відокремлена від держави, але належить до церкви, їй краще брати участь у політиці світу й бути там політиком, ніж втягувати свою політику в церкву.
TAM1897 Q1 34.11Тож коли Господь покликав Авраама, Він сказав, насамперед: «Вийди з твоєї країни». А тепер, коли Авраам розрісся і став Церквою, і ця Церква має вступити в особливе служіння Господу перед народами, Він заявляє, що цю Церкву не слід зараховувати до народів; вона має жити окремо. Ви бачите, як Господь хотів, щоб народ дотримувався цього, бо Він знав, якими були народи; і Він знав, як народи дійшли до такого стану. Він хотів, щоб Його Церква жила окремо, не мала ніякого правителя, крім Нього Самого, ніякого закону, крім Його Закону, ніякого законодавства, крім Слова Господнього, ніякого уряду, крім Господнього.
TAM1897 Q1 35.1Бог мав намір, коли привів їх у землю, бути головою Церкви. Ісус Христос був головою Церкви, звичайно, так само реально, як і зараз. Ви знаєте з уроків, які ми вивчали, як народ перейшов до царського правління, монархії тощо; це сталося через відхід від Нього, через те, що вони не визнали Бога своїм єдиним Правителем, а Його Закон — єдиним законом. Вони стали ідолопоклонниками і таким чином втратили Боже правління над собою та силу Його Закону над собою; а оскільки вони відокремилися від Бога, серед них мусив з’явитися уряд, щоб задовольнити амбіції тих, хто прагнув панувати над своїми ближніми, та захистити їх від самих себе в їхній дикості, спричиненій відходом від Бога.
TAM1897 Q1 35.2Але Господь відокремив Ізраїль від усіх народів і урядів, присвятивши його Собі. Господь розпочав історію Ізраїлю саме там, де Він розпочав історію Авраама, — щоб відокремити його від царів і правителів, що оточували їх, від усіх видів земних урядів навколо них. Він хотів, щоб Його народ жив окремо і не належав до жодного з народів, щоб, дивлячись на них, народи бачили, що Ізраїль не можна вважати таким самим, як вони.
TAM1897 Q1 35.3Він хотів, щоб Ізраїль стояв перед світом настільки виразно — і це відрізняло б його від усіх інших народів — що всі народи, дивлячись на нього, казали б: «Це щось особливе; це не такий уряд, як у нас. У них немає царя; здається, кожен просто живе без будь-якого правителя». І вони почали б розпитувати про це; вони казали б: «У чому причина цього? Як вам вдається обходитися без усіх цих атрибутів — царя, армій, податків та всіх тих речей, які нам доводиться терпіти? Відповідь була б такою: «Та ж Бог — наш цар. І на утримання Його уряду потрібно набагато менше витрат, ніж на ваш; адже у нас немає таких проблем, як у вас». Так, у нас немає податків, і Він настільки добрий, що ми з радістю віддаємо Йому все, що маємо, аби підтримувати та поширювати благословення Його правління».
TAM1897 Q1 35.4І коли Його народ скаже це язичникам, язичники скажуть: «Воістину, цей народ — мудрий і розумний; і який народ на землі такий великий, що має закони настільки мудрі й добрі, як весь цей Закон? І який народ має Бога так близько до себе, як Господь, Бог твій, у всьому, про що ми до Нього звертаємося?» Ось що мав на увазі Господь. І Він сказав: Ізраїль «пробуває самітно, а серед людей не рахується.» Він мав намір навчити весь світ відокремленню церкви від держави — не лише в церкві, а й серед народів, що стосується держав, а також самої церкви.
TAM1897 Q1 35.5Просто погляньте на цей уривок із Писання, і ви це побачите. Повторення Закону, розділ 4. Кілька віршів розповідають усе те, що я накреслив. Починаючи з першого вірша і до восьмого:—
TAM1897 Q1 35.6А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам. Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я наказав вам. Очі ваші бачили те, що Господь зробив був з Ваалом пеорським, бо кожного чоловіка, що пішов за пеорським Ваалом, вигубив його Господь, Бог твій, з-посеред тебе. А ви, що линули до Господа, Бога вашого, усі ви живі сьогодні. Дивіться, навчив я вас постанов та законів, як наказав мені Господь, Бог мій, чинити так серед того Краю, куди ви входите, щоб посісти його. Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?
TAM1897 Q1 35.7То чи залишалося в Ізраїлі місце для створення будь-яких інших законів чи законодавчих актів? — «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того». Вони мали робити саме так. Усі їхні закони були створені для них. Їхнє законодавство було повністю завершене й досконале; і доки вони мали його, їм не було потрібно нічого іншого, а щойно виникала потреба в іншому, це саме по собі було доказом того, що вони відвернулися від Бога.
TAM1897 Q1 35.8Доки вони самі, між собою, потребували будь-якого законодавства, це було свідченням того, що вони відвернулися від Бога, що Його Закону їм уже не вистачало, і що Його правління їм уже не було достатнім. Саме так відбувається з усіма іншими язичниками. Так відбувається з усіма народами. Ось так вони й стали язичниками. І ви знаєте, що Ізраїль пройшов саме той самий шлях. Вони забули Бога й впали в ідолопоклонство, а потім сказали: «Нам потрібен цар, щоб ми були подібні до всіх народів». Але не забувайте, що їм довелося відкинути Бога, перш ніж вони змогли мати царя; і, відкинувши Бога, щоб бути подібними до народів, до язичників, — ось у чому полягає буквальний зміст, — відкинувши Бога, щоб бути подібними до народів, вони стали подібними до тих народів, які відкинули Бога. Ви знаєте це з усієї подальшої історії.
TAM1897 Q1 35.9Отже, цілком очевидно, що це не воля Божа, це не в інтересах Його народу, щоб вони були подібними до народів. Це не воля Божа, це не на благо народу, щоб вони мали будь-який уряд, подібний до урядів народів, що їх оточують. Ви знаєте, що це виникло не від слідування за Богом, а від відступництва. З усього цього цілком очевидно, що Бог не мав наміру, щоб Його народ сам встановлював уряд серед себе.
TAM1897 Q1 36.1Господь не мав наміру, щоб вони встановлювали уряд, подібний до урядів навколишніх народів. Коли Він каже: «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того», — ви бачите, що тим самим Він унеможливив для них будь-яку законотворчість будь-якого роду, будь-яку тінь законодавчої діяльності будь-якого виду, і таким чином заборонив їм коли-небудь встановлювати будь-яку форму уряду серед себе.
TAM1897 Q1 36.2І з цього цілком ясно, що коли вони відчули потребу в будь-якому уряді серед себе, в якому вони мусили мати закони та правителів, окрім Бога, це саме по собі було беззаперечним доказом того, що вони забули Бога; що вони відійшли від Нього; що Його правління було недостатнім; що Його сила не була над ними, щоб утримувати їх, і тому вони мусили створити та встановити якусь власну форму уряду, щоб захистити себе від самих себе.
TAM1897 Q1 36.3Отже, ви бачите, що не було згідно з волею Господа, щоб Його народ, мешкаючи окремо, мав власний уряд серед себе. Не було Його волі, щоб вони мешкали серед народів і мали уряд, подібний до урядів народів; бо коли вони взялися б створити власний уряд, щоб керувати собою серед себе, він був би таким самим, як уряди народів, оскільки всі вони були людьми, а людство є однаковим. Тож коли Ізраїль взявся за створення уряду для самоуправління, він був подібний до тих, що оточували його, і не міг бути іншим. Він був язичницьким. І він завжди буде язичницьким, де б не робилися спроби його створити.
TAM1897 Q1 36.4«Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я наказав вам.» Бог хоче, щоб Його заповіді, Його Закон, Його управління були достатніми для Його народу. І цього достатньо для Його народу. Це встановлено. Цього завжди буде достатньо для Його народу. Але цього недостатньо для тих, хто цього не має; цього недостатньо для тих, хто відокремлюється від Бога, від Його Закону та уряду. Його уряд для них тоді недостатній, бо вони його не мають; і якщо вони створюють свій власний, то він буде таким самим, як у язичників.
TAM1897 Q1 36.5Очі ваші бачили те, що Господь зробив був з Ваалом пеорським, бо кожного чоловіка, що пішов за пеорським Ваалом, вигубив його Господь, Бог твій, з-посеред тебе. А ви, що линули до Господа, Бога вашого, усі ви живі сьогодні. Дивіться, навчив я вас постанов та законів, як наказав мені Господь, Бог мій, чинити так серед того Краю, куди ви входите, щоб посісти його. Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів.
TAM1897 Q1 36.6«це мудрість ваша та ваш розум на очах народів». Не просто в моїх очах; але робіть це, і всі народи, язичники, скажуть, що ви мудрі. Народи, язичники, скажуть, що ви маєте здоровий глузд.
TAM1897 Q1 36.7Дивіться, навчив я вас постанов та законів, як наказав мені Господь, Бог мій, чинити так серед того Краю, куди ви входите, щоб посісти його. Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні? Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів, про день, коли стояв ти перед лицем Господа, Бога твого, на Хориві.
TAM1897 Q1 36.8Не забувайте того, що ви бачили і чули, але особливо не забувайте того, що ви чули, коли того дня стояли перед Хоривом. Що вони чули? — О, Закон Божий; заповіді Божі та віру Ісуса вони чули того дня; голос з неба проголошував викуплення та творіння, щоб люди не грішили. Але Ізраїль забув Бога, став ідолопоклонником і сказав: «Постав нам царя; постав нам царя, як у всіх народів». Але про той час, коли вони ще були чисті, Господь згодом сказав (Псалом 81:13–16):—
TAM1897 Q1 36.9Коли б Мій народ був послухав Мене, коли б був Ізраїль ходив по дорогах Моїх, ще мало і Я похилив би був їхніх ворогів, і руку Свою повернув би був Я на противників їхніх! Ненависники Господа йому б покорились, і був би навіки їхній час, і Я жиром пшениці його годував би, і медом із скелі тебе б насищав!
TAM1897 Q1 36.10Тепер Господь каже про нас, що Він визволив нас від влади темряви й переніс нас у Царство Свого улюбленого Сина. Царство Боже знову встановлено серед Його народу, і «Царство Боже є всередині вас», і воно є серед вас, перебуваючи всередині кожного й усіх. Отже, Царство Боже є досконалим царством, бо Цар є досконалим Царем, бо Закон того царства є досконалим Законом. То чи достатньо вам досконалого Царя, досконалого Закону та досконалого царства? Чи достатньо? Чи цього вистачить людині? — О так, безперечно! Чи повинно цього вистачити людині?
TAM1897 Q1 36.11А якщо всього цього для людини недостатньо, то в чому проблема: у Царстві чи в самій людині? — Ви знаєте, що проблема може бути лише в самій людині. Але припустимо, що людина заявляє, що є християнином. Чи проблема все ще в людині, чи в Царстві?
TAM1897 Q1 36.12(Голоси) У людині.
TAM1897 Q1 36.13Припустимо, він заявляє, що є адвентистом сьомого дня, і Царства Божого йому не вистачає; припустимо, ви збираєте цілу юрбу таких людей, і Царства Божого їм не вистачає, але вони мусять мати власне царство, інше царство; вони мусять створити уряд, стягувати з себе податки, обирати з-поміж себе правителів, щоб керувати собою; чи є вони дітьми Божими? Чи достатньо їм досконалого Царства Божого? Чи належать вони до Божого уряду? Чи достатньо їм Божого уряду? Чи є Царство Боже в них? Чи є? Як це може бути, коли досконале Царство, досконалий Цар і досконалий Закон не є для них достатніми?
TAM1897 Q1 37.1Отже, ви бачите, що відокремлення церкви від держави, навіть серед адвентистів сьомого дня, починається в серці; і воно має починатися саме там у кожної людини, скрізь, інакше там, де вона перебуває, не може бути відокремлення церкви від держави. Якби в IV столітті, у Римській імперії, жодна людина не мала в своєму серці єднання церкви з державою, то в IV столітті не утворилося б папство. Якби людина мала у своєму серці лише Церкву, тільки Церкву, і нічого від держави, жодних державних принципів, лише Церкву — Бога, Його Царство, Його Закон, Його праведність, де панував би лише Він, — чи могло б тоді взагалі виникнути папство?
TAM1897 Q1 37.2(Голоси) Ні.
TAM1897 Q1 37.3То що ж є тим, чого завжди слід уникати? — Будь-якого поєднання церкви та держави в серці. Що ж тоді є єдиним надійним захистом від папства? — Це любити Бога всім серцем, усією душею, усім розумом і всією силою. Це означає «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого». Це означає відвернутися від Єгипту. Це означає «пробуває самітно, а серед людей не рахується.»
TAM1897 Q1 37.4Зараз я зачитаю з книги «Імперії Біблії», зі сторінки 152 і далі, кілька цитат, які я вставив туди з книги «Патріархи та пророки», разом із уривками з Писання, що стосуються саме цього питання. Спочатку я зачитаю кілька своїх слів; але я скажу вам, коли зачитаю слова з «Патріархів та пророків»:
TAM1897 Q1 37.5«тож народ пробуває самітно, а серед людей не рахується.» Господь ніколи не мав наміру, щоб Його народ утворив царство, державу чи уряд, подібні до народів цього світу. Вони не мали бути подібними до народів, що їх оточували. Вони мали бути відокремлені для Бога «від кожного народу, що на поверхні землі.» «народ … серед людей не рахується.»
TAM1897 Q1 37.6Отже, якщо я вважаю себе громадянином Німеччини, чи означає це, що я зараховую себе до числа націй? Якщо я вважаю себе частиною уряду Англії, її лояльним і патріотичним громадянином, готовим битися за прапор, чи означає це, що я зараховую себе до числа націй? І якщо я борюся за цей прапор, мій прапор, мій британський прапор, а мій брат-адвентист сьомого дня, що тут перебуває, належить до Сполучених Штатів, є лояльним і патріотичним, і ці дві нації вступають у війну, і він мусить відбивати вторгнення, і виникає конфлікт, то я опиняюся на одній стороні, а мій брат — на іншій, і брат бореться проти брата. Чи призначив це Бог? — Ви знаєте, що ні. То чи мав Він тоді на увазі щось, коли сказав, що народ мешкатиме окремо і не буде зарахований до народів?
TAM1897 Q1 37.7Я зачитаю ще трохи зі свого власного твору «Імперії Біблії»: — Їхній уряд мав бути чистою і простою теократією — Бог був їхнім єдиним Царем, єдиним Правителем, єдиним Законодавцем. Це була, справді, церковна організація, що почалася з організації «Церкви в пустелі»; і мала бути відокремленою від будь-якої ідеї держави. Система, сформована в пустелі через Мойсея і продовжена в Ханаані через Ісуса Навина, мала бути вічною.
TAM1897 Q1 37.8Тепер я зачитаю уривок із книги «Патріархи та пророки»:
TAM1897 Q1 37.9Правління Ізраїлем здійснювалося від Імені Бога та Його владою. Завдання Мойсея, сімдесяти старійшин, начальників і суддів полягало лише у тому, щоб втілити у життя Закони, дані Богом; вони не мали права видавати для ізраїльтян власні закони.
TAM1897 Q1 37.10Хто не мав повноважень приймати закони для народу?
TAM1897 Q1 37.11(Голоси) Церква.
TAM1897 Q1 37.12Скільки людей входило до складу Церкви? Чи охоплювало це одного, двох, десятьох, дванадцятьох чи будь-яких п’ятдесятьох? — Так. То чи мали вони, або хтось із них, повноваження приймати закони для решти, або навіть для самих себе? — Не мали.
TAM1897 Q1 37.13Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам. Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того.
TAM1897 Q1 37.14Знову цитую з книги «Патріархи та пророки»:—
TAM1897 Q1 37.15Такою була й залишалася умова існування Ізраїлю як нації.
TAM1897 Q1 37.16Тож коли Ізраїль відійшов від цього і зробив крок до утворення царства, щоб бути подібним до інших народів, що це означало? — Втрату існування. Не забувайте про це.
TAM1897 Q1 37.17А тепер ще один абзац, який я написав і який хочу повторити:
TAM1897 Q1 37.18Принципи управління Ізраїлем були виключно принципами чистої теократії. У будь-якому уряді лише вірність громадян принципам уряду може забезпечити його успіх.
TAM1897 Q1 37.19Це загальновизнаний факт. Про який уряд ми тут говоримо? — Про Божий уряд. Громадянами якого уряду вони були? — Божого уряду. Отже, лише вірність принципам цього уряду могла зробити цей уряд і це правління успішними навіть коли Правителем був Бог.
TAM1897 Q1 37.20Лише завдяки постійній присутності Бога серед Ізраїлю встановлений там уряд міг бути успішним. Отже, вірність принципам цього уряду з боку народу вимагала, щоб кожен із людей постійно прагнув постійної присутності Бога в собі як єдиного Царя, Правителя та Законодавця у всьому своєму повсякденному житті. Але «Догодити ж без віри не можна.» Саме «вірою» Бог мешкає в серці й панує в житті. Тому основний принцип, а насправді саме існування уряду Ізраїлю, полягав у живій, стійкій вірі з боку народу Ізраїлю.
TAM1897 Q1 38.1І саме в цьому Ізраїль зазнав поразки. Насправді це єдине, у чому вони могли зазнати поразки. Вони не трималися віри; вони не залишалися вірними своєму Царю та уряду. Народ, який увійшов до землі обітованої, який вірою перейшов річку Йордан по сухій землі, коли річка була в повноводі, завдяки вірі якого стіни Єрихону впали, коли вони обходили місто сім днів і вигукували переможний клич віри, — цей народ вірив Господу, і Він був з ними в силі. Але сталася зміна. Народ втратив чистоту віри й впав у формалізм. Ця історія розповідається нам у кількох лаконічних віршах Святого Письма. «І служив народ Господеві по всі дні Ісуса та по всі дні старших, які продовжили дні свої по Ісусі, що бачили всякий великий чин Господа, якого зробив Він Ізраїлеві. І вмер Ісус, син Навинів, раб Господній, віку ста й десяти літ. … І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астартам.» — «Імперії Біблії», с. 153, 154.
TAM1897 Q1 38.2Саме так вони чинили й за часів Німрода. Якими були наслідки за часів Німрода? — Вони поставили царем одного зі своїх, відкинувши Бога як царя. Чи є щось дивного в тому, що наслідки мають бути такими самими для Ізраїлю зараз, у цей час?
TAM1897 Q1 38.3Не маючи в серці Божої присутності, яка б відокремлювала їх навіть від самих себе і тим самим робила їх несхожими на інші народи, вони настільки уподібнилися навколишнім народам, що цілком природно було, що вони приєдналися до них у поклонінні їхнім богам. Коли внаслідок їхнього відступництва тягар їхніх власних вчинків та гноблення з боку язичників став настільки важким, що вони вже не могли його витримати, вони зверталися до Господа всім серцем, покладали надію лише на Нього і таким чином знаходили в Ньому славне визволення від своїх гріхів та від усіх своїх гнобителів. Але, відчувши себе визволеними, вони все ж не дбали про те, щоб плекати присутність свого Господа й Визволителя та прагнути її; тому їхня релігія знову стала формальною, і вони незабаром знову перейняли звичаї язичників та почали поклонятися їхнім богам.
TAM1897 Q1 38.4Якби тільки вони завжди налаштовували свої серця на Господа й довіряли Йому, як це робили під час цих спалахів реформ, то вони б побачили, що Він для них завжди є саме тим, ким був у ці моменти. Тоді весь їхній шлях був би таким, яким Він завжди бажав, щоб він був, — одним безперервним просуванням вперед і вгору, зростанням у благодаті та пізнанні Господа, нашого Спасителя. Тоді вони стали б яскравим і сяючим світлом для всіх народів.
TAM1897 Q1 38.5Замість того, щоб ці повторювані випробування привели їх до того, щоб вони остаточно й назавжди перестали довіряти собі й покладалися лише на Господа, вони насправді дійшли до стану, коли остаточно перестали довіряти Господу й вирішили повністю покладатися на себе. У своїй невірі та відступництві вони бачили в постійних набігах язичників, через які країну розграбовували, а народ гнобили, лише доказ того, що з практичної точки зору Боже правління виявилося неспроможним. — «Імперії Біблії», с. 154, 155.
TAM1897 Q1 38.6А тепер знову цитуємо з книги «Патріархи та пророки»:
TAM1897 Q1 38.7… усе зло, яке стало наслідком їхнього гріха і безумства, вони приписали Божому правлінню.
TAM1897 Q1 38.8Отже, бачите, коли якийсь народ, що заявляє про свою приналежність до Господа, потребує іншого правління, ніж Його, у чому полягає проблема. Вони відійшли від Бога; вони впали у зло; вони страждають від різноманітних лих; і за все це вони звинувачують Боже правління. Боже правління було для них недостатньо добрим; воно не зробило для них достатньо. Чому? — Тому що вони його не мали.
TAM1897 Q1 38.9Я читаю далі з книги «Патріархи та пророки»:
TAM1897 Q1 38.10Поступово були втрачені і Божі благословення, оскільки Ізраїль більше не цінував великої переваги бути вибраним Божим народом. Зачаровані пишністю та розкішшю язичницьких монархів, вони відчули, що їхня простота їх обтяжує. Поміж поколіннями виникали ворожнеча і заздрість. Внутрішні суперечності ослабили Ізраїль; він постійно зазнавав нападів з боку ворожих язичницьких народів. Водночас вони дедалі більше переконувалися в тому, що задля збереження свого становища серед інших народів усі племена повинні об’єднатися під єдиним могутнім правлінням. Ухилившись від послуху Божому Закону, вони побажали звільнитися і від свого божественного Правителя; таким чином, бажання мати царя стало загальною вимогою усього Ізраїлю.
TAM1897 Q1 38.11Тепер я зачитаю уривок із того, що я написав у книзі «Імперії Біблії»:
TAM1897 Q1 38.12Це була та сама історія, що й у Вавилоні та Єгипті. Головний ошуканець спокусив їх до ідолопоклонства, а від ідолопоклонства — до монархії, щоб здобути над ними верховенство та за допомогою земних впливів відвабити їх від служіння Богові або силою заборонити їм служити Йому.
TAM1897 Q1 38.13І ви знаєте, що Ізраїль справді переслідував пророків, забороняв проповідування Слова Божого, так само, як це робили всі інші язичницькі народи на землі від часів Німрода аж до сьогоднішнього вечора, і так само, як це робитимуть усі інші язичницькі народи, навіть якщо їх заснують адвентисти сьомого дня.
TAM1897 Q1 38.14Тепер я знову цитую з книги «Патріархи та пророки»:
TAM1897 Q1 38.15Бог бажав, щоб Його народ дивився лише на Нього як на свого Законодавця і своє Джерело сили. Відчуваючи свою залежність від Бога, вони постійно наближалися б до Нього. Вони ставали б піднесеними й облагородженими, придатними для того високого призначення, до якого Він покликав їх як Свій вибраний народ. Але коли на престол було б посаджено людину, це мало б схильність відвертати думки народу від Бога. (дослівний переклад)
TAM1897 Q1 38.16І мені байдуже, чи є він адвентистом сьомого дня; це все одно відвертає думки людей від Бога.
TAM1897 Q1 38.17Я читаю далі з книги «Патріархи та пророки»:
TAM1897 Q1 38.18У такому разі вони більше покладалися б на людську силу, аніж на божественну —
TAM1897 Q1 39.1Чи потребували вони захисту від язичників? — Так. Хіба язичники не нападали на них і не влаштовували на них набіги? — Так. Чи потребували вони захисту? — Так. Чому вони створили уряд? — Для захисту — для захисту від набігів язичників.
TAM1897 Q1 39.2Що сказав Господь, якщо вони будуть слухатися Його та дотримуватися Його законів? Під час свят усі чоловіки могли залишати свої домівки й підніматися до Єрусалима, і ніхто не завдав би їм шкоди й не зазіхнув би на їхню землю. Але коли вони відверталися від Бога й не мали Його захисту, вони не могли залишати свої домівки, бо інакше язичники вдиралися до них. І навіть коли вони всі були вдома, язичники нападали на них. Коли їхнє зерно дозрівало й було готове до жнив, язичники вдиралися й забирали все, навіть коли чоловіки були вдома. А коли виноград дозрівав і був готовий до збору, язичники вдиралися й збирали його весь. Чому? — Тому що народ відійшов від Бога, і Він не міг благословити їх у їхньому відступництві так, як благословляв би їх, коли вони були з Ним, бо це лише заохотило б їх у їхньому відходженні.
TAM1897 Q1 39.3Отже:
TAM1897 Q1 39.4Коли на престол було б посаджено людину, це мало б схильність відвертати думки народу від Бога. Вони більше покладалися б на людську силу і менше на божественну, а помилки їхнього царя вели б їх до гріха й відокремлювали б народ від Бога. (дослівний переклад)
TAM1897 Q1 39.5Відповідно вони сказали Самуїлу: «настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів.»
TAM1897 Q1 39.6Тепер я знову цитую з книги «Патріархи та пророки» ще один уривок, який стосується саме сьогодення:
TAM1897 Q1 39.7І донині [Куди це нас приводить? — До сьогодення.] палке бажання пристосовуватися до світського життя і звичаїв характерне для так званого Божого народу. Коли люди відходять від Господа, у них з’являється честолюбне прагнення переваг і почестей світу. Християни постійно намагаються наслідувати звички тих, котрі поклоняються божеству цього світу. Чимало є таких, котрі переконані, що, об’єднавшись зі світськими людьми та запозичивши їхні звичаї, вони зможуть справляти сильніший вплив на невіруючих.
TAM1897 Q1 39.8Саме так говорив Ізраїль.
TAM1897 Q1 39.9Але всі, котрі йдуть цим шляхом, відокремлюються від Джерела своєї сили. Ставши друзями світу, вони перетворюються на ворогів Бога. Задля земних почестей вони жертвують невимовно високою честю, призначеною їм Богом, — «звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого». — «Патріархи та пророки», розд. 59, абз. 13.
TAM1897 Q1 39.10Тепер я читаю далі про давні часи Ізраїлю:
TAM1897 Q1 39.11«Як усі люди…». Ізраїльтяни не хотіли розуміти: їхнім особливим привілеєм і благословенням було якраз те, що вони відрізнялися від інших народів. Бог відокремив їх від усіх інших, щоб зробити Своїм вибраним скарбом. Але вони, знехтувавши цією високою честю, палко бажали наслідувати приклад язичників!
TAM1897 Q1 39.12Я продовжую читати з книги «Патріархи та пророки»:
TAM1897 Q1 39.13Днями найбільшого процвітання Ізраїлю були ті, коли вони визнавали Єгову своїм Царем, — коли закони й правління, які Він установив, вважалися вищими за закони й правління всіх інших народів. (дослівний переклад)
TAM1897 Q1 39.14Коли я вважаю Божий уряд і закон вищими за уряди та закони всіх інших народів, як я можу мати щось спільне з іншими народами? Тож якщо я мушу створити щось на зразок того, що мають інші народи, щоб керувати собою, тримати себе в порядку та тих навколо мене, хто такий самий, як я, чи вважаю я тоді Божий уряд і закони вищими за ті, які я збираюся створити? Тож коли я вважаю Його закони не вищими за ті, які я збираюся створити, то де це мене ставить?
TAM1897 Q1 39.15(Голоси) Вище за Бога.
TAM1897 Q1 39.16Точно так само, як той інший папа; точно так само, як Німрод, — ставлячи себе на місце Бога. Жодна людина не може поставити себе на місце Бога, не поставивши себе вище за Бога.
TAM1897 Q1 39.17Поряд із цим я написав те, що ви визнаєте істиною:
TAM1897 Q1 39.18Але все це було тепер забуте, у їхньому твердому намірі мати царя, уряд, державу, як у всіх народів. Всупереч вираженій волі Господа, Ізраїль хотів бути зарахованим до народів... О, якби Ізраїль у ті дні знав те, що стосувалося його миру! О, якби він повірив Господу і визнав, що Він знає краще за нього, яким шляхом йому слід іти для свого блага! Але, незважаючи на Його найсильніше благання та найсуворіше попередження, він закрив вуха й очерствив серце, і саме тоді й там вступив на шлях, який з невблаганною логікою привів до його знищення як нації та як обраного народу.
TAM1897 Q1 39.19Сталося також так, що племена розділилися — десять і два. Що сталося з десятьма? — Вони йшли одним безперервним шляхом відступництва, аж поки не вигукнули: «Нема в нас царя». Тоді Господь звернувся до них через пророка Осію й сказав: «Я буду вашим Царем; поверніться до Мене, о Ізраїлю, ти втік від Мене; Я буду вашим Царем». Але вони не захотіли повернутися; і їх було вивезено в полон, і вони назавжди загубилися.
TAM1897 Q1 39.20Коли це сталося, Осія написав про Юду: «Юда ще панує з Богом і вірний зі святими» (дослівний переклад KJV). Але ви знаєте, що Юда крок за кроком спускався по шляху відступництва, аж поки не пролунало слово: «Зняти завоя й скинути корону! Це не зостанеться так, піднесеться низьке, а високе понизиться! Руїною, руїною, руїною покладу його! Та цього не станеться, аж поки не прийде Той, Хто має право, і Я Йому дам!».
TAM1897 Q1 39.21Господу довелося доручити язичникам правити Своїм народом. І коли Господь через язичників, через правління язичників, зберіг їх, аж поки Сам не прийшов до них, вони все ще вигукували ті слова, що промовляли за днів Саула: «Ні, нехай тільки цар буде». А коли Христос не захотів бути їхнім Царем, вони розіп’яли Його і вигукнули: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!».
TAM1897 Q1 40.1Коли, всупереч застереженню Господа через Самуїла, вони вигукнули: «Ні, нехай тільки цар буде над нами», — у тому вигуку Господь почув, і тепер усім легко почути їхній остаточний вигук проти Нього: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!». Відкинувши Бога, щоб бути «як усі народи», вони стали подібними до всіх народів, які відкинули Бога.
TAM1897 Q1 40.2Крик, який вони вигукнули проти Христа перед судом Пілата, містився в тому вигуку: «нехай тільки цар буде», що пролунав за днів Саула; і Бог почув його. У цьому полягає логіка, і від неї не втекти. І якщо ми з вами хочемо уникнути цього, ми мусимо навернутися до Бога всім серцем, усією душею, усім розумом і всією силою. Ми мусимо вийти з нашої країни, від наших родичів і від дому нашого батька. Ми мусимо відвернутися від Єгипту, навіть якщо ми стоїмо на сходинці до трону земної влади; ми мусимо зійти з неї, відвернутися від неї, залишити все це і звернутися до Бога з живою вірою; і тоді ми мусимо жити окремо, не зараховуючись до народів.
TAM1897 Q1 40.3Отже, ви бачите, що Бог завжди навчав Свій народ і народи, що вічне спасіння Його народу, як і будь-якої людини, залежить від абсолютного відокремлення церкви від держави в серці.