Перша велика заповідь

TAM1897 D 279.2Проповідь, виголошена у вівторок ввечері, 2 березня 1897 року Опубліковано в «Щоденному бюлетені Генеральної Конференції», 5 березня 1897 року, т. 1, № 16, с. 279–285.

TAM1897 D 279.3Ви знаєте, що Господь сказав про цей час і про людей, які живуть у цей час, що «Тут … що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!». Ви й я справедливо визнаємо себе цими людьми, і ми стоїмо там, де визнаємо, що Господь може сказати про нас перед усім всесвітом: «Тут … що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!». І це буде фактом не лише тому, що Він це скаже, але Він скаже це тому, що це є фактом.

TAM1897 D 279.4Цей уривок повністю стосується вас і мене, хто перебуває тут, у цьому домі; і Господь хоче, щоб це стало фактом зараз і залишалося фактом назавжди, щоб Він міг постійно проголошувати це всьому світу й усьому всесвіту: «Тут … що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!».

TAM1897 D 279.5Ось що ми маємо вивчати. Ми маємо вивчати ці уроки, щоб дізнатися, чи дотримуємося ми Божих заповідей чи ні; щоб Господь міг сказати про нас: «Тут … що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!».

TAM1897 D 279.6Коли йдеться про дотримання Божих заповідей, то, безперечно, сюди входить і перша з них, і її ми, безперечно, маємо дотримуватися. Ось Його слово: «Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог Бог єдиний. І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!».

TAM1897 D 279.7Тож чи може Господь сказати про вас і про мене стосовно цієї заповіді: «Ось ті, хто її дотримується»?

TAM1897 D 279.8Чи належить Господу все ваше серце, так що ви не маєте серця ні для чого, крім Нього та того, що належить Йому?

TAM1897 D 279.9Чи належить Господу вся ваша душа у відданій любові, так що немає жодного почуття у вашій істоті, яке не належало б Йому?

TAM1897 D 279.10Чи весь ваш розум належить Господу, так що в ньому немає жодної думки, жодної діяльності, жодної частини, яка б не належала Йому, — а все присвячене Його служінню? Адже саме розумом ми служимо Господу, нашому Богу. Не якоюсь його частиною, не окремим його фрагментом, а всім ним. Так, щоб у вас не було розуму, який можна було б присвятити чи спрямувати на щось, що не від Бога.

TAM1897 D 279.11Чи вся ваша сила належить Йому, так що у вас немає сили, яку б ви могли спрямувати кудись, окрім як на те, що належить Богу, і на Його служіння?

TAM1897 D 279.12Якщо все це справді стосується вас, то про вас справедливо сказано: «Тут … що додержують заповіді».

TAM1897 D 279.13«А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.» Коли любов до Бога перебуває в наших серцях, як у першій заповіді, нам буде досить легко любити своїх ближніх, як самих себе.

TAM1897 D 279.14Як було зазначено в промові брата Келлога днями, про того маленького хлопчика в Чикаго, який підійшов до чоловіка, абсолютно незнайомої людини, і сказав йому: «Чи знаєте ви, що ви — найбільший грішник у світі?» І коли чоловік здивовано запитав, як це може бути, кажучи, що він ніколи нікого не вбивав, ніколи не скоював жодного великого злочину, хлопчик відповів йому: «Найбільша заповідь така: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!“ Ви так чините?» Він відповів: «Ні, не чиню. Я не можу сказати, що роблю це взагалі». «Ну, — сказав маленький хлопчик, — це найбільша з заповідей. Ви порушуєте найбільшу заповідь; отже, ви — найбільший грішник». Чоловік визнав це і був приведений до Бога та повного спасіння. Це цілком зрозуміло: оскільки це найбільша заповідь, той, хто її порушує, є найбільшим грішником. Чи це ви?

TAM1897 D 279.15Ви й я заявляємо, що дотримуємося Божих заповідей і віри Ісуса. Чи порушуємо ми першу з усіх Божих заповідей? Якщо ми не дотримуємося найважливішої, першої з усіх заповідей, то ми її порушуємо. Якщо ми порушуємо цю заповідь, то ми не дотримуємося заповідей; це беззаперечно. Ви і я мусимо вирішити зараз, і мусимо вирішити назавжди, чи будемо ми служити Господу всім серцем, і всією душею, і всім розумом, і всією силою.

TAM1897 D 279.16Написано: «Царство Боже всередині вас». Царство, що перебуває всередині нас, — це Царство Боже; так було, коли людина була створена, але ворог узурпував місце Бога; і Господь знову дав людині свободу вибору: чи матиме Бог Своє місце у Своєму Царстві, чи узурпатор займе місце Бога в Божому Царстві. Царство, що є у вас, належить Господу. Саме вам вирішувати, чи пануватиме там Господь, чи пануватиме там ворог. І якщо ви не обираєте, щоб там панував Господь, то ви обираєте, щоб там панував ворог. Вибір того, хто буде панувати, цілком залежить від людини.

TAM1897 D 280.1Хтось мусить правити. Людина не була створена, щоб правити сама собою, незалежно від Бога. Вона була створена, щоб бути собою разом із Богом, і не може бути собою без Бога. Людина була створена, щоб стояти разом із Богом. Царство Боже було в ній. Бог правив у ній. Але вона почала йти своїм шляхом, ідучи за сатаною. Проте людина може йти своїм шляхом лише ідучи за Богом. Царство Боже є у вас. Ми мусимо вибрати, щоб Бог зайняв Своє місце в нас, у Своєму Царстві в наших серцях. Він займе там Своє місце і буде там правити, коли зможе мати Своє місце у Своєму Царстві.

TAM1897 D 280.2Ви знаєте, що Боже Царство на землі простягатиметься від моря до моря і від річки до кінців землі. Боже Царство, те Царство, яке має настати, коли прийде Господь, як ви знаєте, має охоплювати кожен дюйм, кожну частинку землі, що є в цьому світі. Тепер Царство Боже перебуває всередині вас. Чи те Царство всередині вас, де править Бог, — чи охоплює Його влада кожен куточок простору, кожну частинку землі у вашому серці? Чи охоплює? Ось у чому питання, і ці питання стосуються нас у багатьох сенсах.

TAM1897 D 280.3Я просто зачитую заповідь і звертаю вашу увагу на те, що в ній сказано. І роблю це для того, щоб ви й я завжди мали відкриті розум і серце для запитання: чи справді про нас можна сказати: «Ось ті, хто дотримується заповідей Божих і віри Ісуса» всім серцем, душею, розумом і силою?

TAM1897 D 280.4На чому зосереджений ваш розум, що ви вивчаєте, над чим працюєте — чи є в цьому Бог? Чи це для слави Божої? Дослідження, які ви проводите, навчання, яким ви присвячуєте себе, усі ваші думки — чи робите ви це для того, щоб там відбився образ Божий? Чи для того, щоб глибше пізнати Бога у своєму розумі? Чи для того, щоб ще більше прославити Його? Чи є Він першим і всім у всьому у ваших інтелектуальних зусиллях? Чи любите ви Його, чи служите Йому всім своїм розумом?

TAM1897 D 280.5І всією своєю силою. Поле, яке ви ораєте, чи ораєте ви його для Бога? Рубанок, яким ви вирівнюєте дошку, чи робите ви це для Бога, щоб усе, що ви отримуєте, належало Богу, а не вам? Чи ваша сила настільки цілком віддана Богу, що ви працюєте на Божу справу, куди б ви не доклали руку?

TAM1897 D 280.6Поширеною є думка, що людина повинна припинити займатися своїм ремеслом або будь-якою фізичною працею, якою вона займається, перш ніж стати працівником Божої справи. Багато хто каже: «Я хочу покинути те, чим зараз займаюся. Хотів би я побачити вихід. Хотів би я вийти з цієї майстерні. Я хотів би стати працівником у справі». Якщо ви не є працівником у справі там, де ви є, то не станете ним і тоді, коли опинитеся там, куди прагнете. Якщо ви не є працівником у справі, коли ораєте поле, то не станете ним і тоді, коли спробуєте проповідувати з амвона. Якщо ви коваль і день у день стоїте біля ковадла — якщо ви не є працівником у справі так само ретельно, так само щиро, так само віддано, як я на кафедрі, то ви не будете працівником у справі, навіть якщо будете десь роздавати брошури.

TAM1897 D 280.7Перед нами поставлений приклад того, яким може бути людство; і яким має бути кожен віруючий в Ісуса. Син Божий прийшов у цей світ, щоб показати вам і мені, що саме означає дотримуватися заповідей і як саме це робити. І Він працював за ремеслом приблизно в шість разів довше, ніж проповідував. Починаючи з дванадцяти років, коли Він міг почати працювати з Йосипом у теслярському ремеслі, коли Він міг робити чимало — адже дванадцятирічний хлопчик може робити дуже багато речей, допомагаючи тесляреві. Отже, починаючи з дванадцяти років, Він був хрещений і почав проповідувати приблизно у тридцятирічному віці; це становить вісімнадцять років. Ці роки Він працював теслею. З тридцяти до тридцяти трьох з половиною років Він присвятив публічному служінню, проповідуючи. Отже, як бачите, Він працював теслею майже в шість разів довше, ніж проповідував.

TAM1897 D 280.8То чи був Він так само Сином Божим протягом тих вісімнадцяти років, коли працював теслею, як і протягом тих трьох з половиною років, коли займався проповідницькою діяльністю? — Ви знаєте, що так. Чи був Він моїм Спасителем і вашим Спасителем, коли Він там пиляв дошку, робив лавку й прикріплював до неї ніжки, — чи був Він тоді моїм Спасителем і вашим Спасителем настільки ж, як і тоді, коли Він був на хресті? — Ви знаєте, що так. «Бо ми спасенні завдяки Його життю».

TAM1897 D 281.1Не забувайте, що саме наприкінці цих вісімнадцяти років, коли Він прийшов, щоб прийняти хрещення, і був хрещений, на початку Свого служіння та наприкінці Своєї теслярської діяльності, — саме тоді Бог сказав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!». Хіба ж Він не був тоді таким самим працівником у цій справі протягом тих вісімнадцяти років, як і протягом останніх трьох з половиною років? — Ви знаєте, що так. Тож якщо ви тесляр і визнаєте, що вірите в Ісуса Христа, чи не можете ви бути Його послідовником? Хіба ви не маєте бути Його послідовником і працівником у цій справі саме там, так само справді, ніби ви стоїте на амвоні? Я не кажу, що ви зобов’язані завжди залишатися теслярем. Він цього не робив. Я не кажу, що ви зобов’язані завжди залишатися ковалем чи фермером; але я кажу й наполягаю, що, поки ви тесляр, поки ви коваль, поки ви фермер, ви маєте бути працівником у цій справі так само справді, як і будь-коли, де б ви не були.

TAM1897 D 281.2Таким чином Ісус показав кожному з нас, що означає бути християнином і яким має бути наше життя, незалежно від того, чим зайняті наш розум, наше серце чи наші руки. Він любив Бога всім своїм серцем, всією своєю душею, всім своїм розумом і всією своєю силою, коли був теслею. Коли Він пиляв дошки, коли робив столи, коли виготовляв двері й встановлював їх, це було на славу Божу. Бог був для нього усім у всьому. Коли до нього приходив чоловік як до тесляра, бачачи в ньому лише тесляра, а не Спасителя світу як такого, — коли до нього приходив чоловік лише як до тесляра, сідав поруч із ним і казав: «Я хочу, щоб ти зробив мені стіл. Ти зробиш його для мене?», — а Він відповідав: «Який саме стіл ви хочете?», — і людина описувала його Йому, а Ісус казав: «Так, я зроблю його для вас»; коли Ісус зробив стіл і ніс його на спині до дому тієї людини, заніс його в дім і поставив там, щоб людина могла ним користуватися, — у всьому цьому процесі Ісус був цілком Божим. Бог був у всіх його діях. У кожному з’єднанні, яке він зробив у тому столі, не було тріщин, жодне не було приховане пилом, нічого не було приховано — це був чесний стіл. Це був цілком такий стіл, який Бог міг схвалити.

TAM1897 D 281.3І коли він домовився про виготовлення столу, то уклав таку угоду, яка була чесною, таку, на яку Бог міг би поглянути й сказати: «Це чесна угода». Він не просив чоловіка заплатити більше, ніж справедливо належало за таку роботу. Чоловік запитав його: «Чи зробиш ти такий-то стіл?» «Зроблю». «Скільки ти за це візьмеш? — скільки це коштуватиме?» Він прораховував усе й казав чоловікові: «Деревина коштуватиме стільки-то, на виготовлення піде стільки-то часу, а моя праця варта стільки-то. Хіба ти так не вважаєш? Хіба ти не вважаєш, що моя праця, з огляду на час, який на неї піде, варта стільки-то?» І чоловік відповідав: «Так, я так думаю. Я вважаю, що це того варте. Це чесно. Це чесна угода». І коли він брав стіл на спину, ніс його туди й ставив на місце, чоловік платив йому стільки, скільки передбачала угода, і Бог міг дивитися на всю цю операцію зверху й сказати: «Це чесно. Це все, що будь-хто може зробити».

TAM1897 D 281.4Чи саме таким теслею ви є? Ви заявляєте, що є християнином. Чи саме таким робітником ви є, чим би ви не займалися?

TAM1897 D 281.5Чи любите ви Бога всім своїм серцем, всією своєю душею, всім своїм розумом і всією своєю силою? Що б ви не робили, до чого б вас не покликали; які б справи ви не вели зі своїм ближнім, чи то язичником, чи християнином; чи робите ви це так, щоб Бог, дивлячись на це, міг сказати: «Це достатньо добре для Царства Божого», бо все ваше серце, вся ваша душа, весь ваш розум, усі ваші сили вкладені в це на славу Божу.

TAM1897 D 281.6Чи дотримуємося ми заповідей, чи ні? Ось у чому питання. І настав час з’ясувати це настільки досконало, щоб Господь міг засвідчити у Своїй звістці: «Тут … що додержують заповіді Божі».

TAM1897 D 281.7Отже, ви бачите, що ця заповідь охоплює всю сферу всього, і що ми не можемо торкнутися жодної думки в усій сфері мислення, яка б не вписувалася в цей текст, з якого ми почали. Отже, ми мусимо розглядати все у нашому мисленні, ми мусимо розглядати все, до чого покликаний наш розум, у світлі цього місця Писання — першої з усіх заповідей.

TAM1897 D 281.8Усе, до чого ми покликані докласти зусиль, ми маємо розглядати у світлі цієї найвищої з усіх заповідей. Чи є це справою, до якої я можу приступити в страху Божому всім своїм серцем, душею, розумом і силою? Якщо ні, то чи хочу я до цього долучатися? — Ні. Якщо це така справа, до якої я не можу приступити всім своїм серцем, розумом, душею та силою, і разом із Богом, то що мені тоді до неї? Якщо Бог не може йти зі мною, то я порушую заповіді. Я не присвячую Йому всього. Уся моя сила — ніщо, якщо вона зайнята чимось, до чого Він не може долучитися, чого не може торкнутися чи схвалити, або чого не може прийняти.

TAM1897 D 282.1Я знаю, що це сувора позиція, але це і є християнство. Це християнство, і ми з вами не повинні задовольнятися нічим, що хоч на одну шістнадцяту не дотягує саме до цього. Ми не повинні дозволяти собі задовольнятися навіть на мить чимось у цьому світі, що є меншим за те, щоб у все, до чого ми приступаємо, ми вступали разом із Богом, а потім приступали до цього всім серцем, всією душею, всім розумом і всією силою. І я кажу вам: коли ми всі дійдемо до цього, якщо всі в цьому домі віддадуться Йому прямо зараз і будуть твердо триматися цього, ми навіть не можемо уявити, яка сила Божа проявиться у світі.

TAM1897 D 282.2Великою складністю з самого початку було те, що люди не хотіли відвести Богові того місця у своїх серцях, яке Йому належить. Бог створив людину такою, але вона відвернулася до всього іншого і повністю відгородилася від Бога. Бог визволив її з тієї темряви, дав їй свободу вибору і закликав її вирішити, чи буде вона любити Бога всім серцем, всією душею, всім розумом і всією силою. Їй було дано свободу вибору — знову віддати Богу належне місце; але так багато хто вирішив, що Господь не повинен мати свого місця, що потоп змив їх з лиця землі.

TAM1897 D 282.3Тоді Господь знову дав початок людському роду. І єдине, чого Він вимагав від кожного, — це щоб той любив Господа Бога всім серцем, всією душею, всім розумом і всією силою, а свого ближнього — як самого себе. Це все, чого Він вимагав від тих восьми, хто увійшов до ковчега і хто вийшов з нього. Якби перший чоловік любив Бога всім своїм серцем, всією своєю душею, всім своїм розумом і всією своєю силою, жоден гріх ніколи б не увійшов у світ.

TAM1897 D 282.4Після того як він згрішив, і Господь звільнив його від того рабства, якби Адам і всі його діти любили Бога всім серцем, душею, силою, розумом і міццю, яким би був стан світу? — Вони дотримувалися б заповідей Божих і віри Ісуса, і праведність покрила б землю, як води покривають море. Чи неможливо, щоб це здійснилося в людині, яка перебуває в рабстві прокляття, у рабстві гріховної плоті? Чи може Бог так визволити грішника від влади гріха в плоті, щоб той міг любити Бога всім серцем, душею, силою, розумом і міццю? — Так. Гріх не міг би проклясти землю, як це сталося, навіть якщо б люди перебували в рабстві гріховної плоті, якби вони вірили в Бога, дотримувалися Божих заповідей та віри Ісуса. Це є істина, бо це і є християнство. Отже, ви бачите, що все, чого Господь завжди прагне від нас, все, чого Він завжди прагнув від людини з часів гріхопадіння Адама, було і є те, щоб вона дотримувалася Божих заповідей та віри Ісуса. І перша з усіх заповідей така: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!»

TAM1897 D 282.5У Посланні до Римлян 1:21 сказано, що спочатку «вони знали Бога». Подивіться на це: людина на початку свого існування знала Бога. Адам спочатку знав Бога, але не зберіг цього знання. Коли Адам згрішив і почав все спочатку, він знав Бога. Коли людство знову почало своє існування після потопу, воно спочатку знало Бога; отже, людство весь час відходило від Бога. Світ був таким грішним, є таким грішним і буде таким грішним тому, що знав Бога і відкинув Його, а не тому, що не знав Бога. Отже, світ перебуває у нечестивості не через темряву; світ перебуває у темряві через нечестивість.

TAM1897 D 282.6Світ почався зі світла; а те, що в нього увійшла темрява, сталося через вибір людей: «пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів».

TAM1897 D 282.7А тепер зверніть увагу: що було спочатку? — Вони знали Бога, але не прославили Його як Бога; вони не відвели Йому того місця в собі, яке належить Йому. Вони не прославили Бога, — не відкрили Його людям, не виявили Його на землі; бо Ісус сказав: «Я прославив Тебе на землі», і Він був Богом, що явився у плоті. Ці люди, які знали Бога, не дозволили Богові явитися у плоті. Вони не були вдячні. Тоді вони знікчемніли у своїх уявленнях; тоді їхні нерозумні серця потемніли; тоді у своїй темряві вони видавали себе за мудрих. Та мудрість була дурістю, і тоді вони створили образи.

TAM1897 D 282.8Отже, ви бачите, що образ, який поставлений перед очима людей у їхньому ідолопоклонстві, є лише зовнішнім проявом ідолопоклонства, його зовнішнім зображенням. Ідолопоклонство вже глибоко в серці й просунулося на кілька кроків назовні. Подумайте про це. Де починається ідолопоклонство? — У серці. Де саме на цьому шляху починається ідолопоклонство? — Коли вони пізнали Бога, вони не прославили Його як Бога; саме з цього все й починається. Тож де ж є якась середина між пізнанням Бога та ідолопоклонством?

TAM1897 D 283.1Подумайте тепер уважно. Вони знали Бога, і: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе». Пізнання Бога — це вічне життя; це безперечно. Вони знали Бога; вони мали вічне життя у пізнанні Бога. Так написано. Але вони впали в ідолопоклонство. Скільки кроків від пізнання Бога їм знадобилося, щоб впасти в ідолопоклонство? — Лише один. Тоді скільки кроків від любові до Бога всім серцем, усією силою, усім розумом і всією міццю потрібно зробити, щоб дійти до ідолопоклонства? — Лише один. Тож якщо я не люблю Бога всім своїм серцем, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією своєю міццю, то хто я? — Ідолопоклонник.

TAM1897 D 283.2Можливо, у мене немає перед очима жодного різьбленого образу. У цих людей спочатку його теж не було. Але вони мали образ, уявлення, сформоване в розумі, і коли вони створили свій різьблений образ, це було просто зображенням, яке мало стояти перед очима, того, що вони вже мали в розумі. Перша людина, яка створила образ, мала уявлення про це в своєму розумі ще до того, як його створила. Перша людина, яка виготовила образ, мала уявлення про те, що він має бути її богом, і це уявлення існувало ще до того, як вона виготовила образ із дерева чи каменю. Тоді той кам’яний образ, який вона поставила перед своїми очима, був лише зовнішньою формою, яку вона створила, щоб у цій подобі зобразити для себе того бога, якого вона вже мала у своєму розумі. То чи не мала вона бога ще до того, як створив той різьблений образ? — Так. Де він був? — У його серці.

TAM1897 D 283.3Вони знікчемніли у своїх уявленнях. У чиїх уявленнях? — Своїх власних. Ось ця людина, яка щось уявляє; вона створює образ свого уявлення і ставить його перед очима поза собою. Уява — це просто створення образів у свідомості. А образ у камені — це лише матеріальна форма того, що уявляється в серці. Де цей образ був створений спочатку? — У його свідомості; у його власній уяві, у його власних думках. Але хто був поруч, коли він відокремився від Бога? — Ніхто, крім сатани та нього самого. Тоді звідки можуть походити його думки? — Лише від нього самого та від сатани.

TAM1897 D 283.4Отже, ви досить чітко бачите, що ідолопоклонство перебуває в серці; уявлення, образ уже існує там, перш ніж образ може з’явитися зовні. Хоча його богом може бути сонце, місяць чи зірки, це уявлення, його ідея, його уява існують там, перш ніж він втілює їх у зовнішню форму в сонці, місяці та зірках.

TAM1897 D 283.5Усе, що проявляється в ідолопоклонстві, є просто відображенням того, що є в серці. І Бог має бути в серці — усім серцем, усією душею, усім розумом і всією силою, інакше там панує ідолопоклонство. Немає ніякої середини.

TAM1897 D 283.6Насправді, після потопу, коли люди вперше відвернулися від істинного Бога, пішли геть і створили собі власних богів, — вони дозволили цим богам зайняти місце Бога в їхньому житті, тим самим показавши, що коли вони знали Бога, то визнавали Його своїм єдиним правителем. Коли я люблю Бога всім своїм серцем, всією своєю душею, всім своїм розумом і всією своєю силою, хто єдиний буде моїм Богом? — Бог. Хто буде моєю єдиною владою? — Бог. Хто єдиний матиме владу над мною? — Бог. Чи здатний Він здійснювати правильну владу? — Так. Чи здатний Він тримати людину на правильному шляху? — Так. Коли людина любить Бога всім своїм серцем, душею, розумом і силою, їй не потрібні жодні інші закони чи влада, щоб тримати її на правильному шляху в цьому світі. Хто є її правителем? — Бог. І чи здатний Бог керувати, коли ми любимо Його понад усе? — Так. Але коли людина відвертається від Бога й вдається до ідолопоклонства, чи здатна вона керувати собою сама? — Ні.

TAM1897 D 283.7Отож після потопу, поки вони ще знали Бога, вони визнавали Його своїм єдиним Царем і Правителем. У них не було іншого правителя. Коли вони вперше відійшли від Бога і поставили на Його місце інших богів, — я маю на увазі на самому початку, коли вони відійшли від Бога і поставили на Боже місце інших богів, — вони дозволили цим іншим богам зайняти місце правителів. Вони визнавали, що ці боги були їхніми правителями. У них не було царів; люди ще не заявляли, що ставлять себе правителями. Люди заявляли, що боги є царями; а люди, які мали владу, були лише представниками богів, тоді як боги були справжніми царями.

TAM1897 D 283.8Докази цього ви знайдете у книзі «Імперії Біблії», на сторінці 50. Ось перші записи, знайдені у Вавилонії, де зародився людський рід і де сталося змішання мов — де людство забуло Бога. Я читаю:—

TAM1897 D 284.1Нінріду, його Царю, за збереження Ідаду, намісника Ріду, слуги, втіхи Нінріду.

TAM1897 D 284.2Тут правитель Ідаду, пишучи напис своєму богу, визнавав, що він є лише намісником свого бога. Він не претендував на звання царя. Отже, ви бачите, що бог був царем цього чоловіка. Бога вважали царем народу, а цей чоловік, який мав владу, був лише намісником бога, або його заступником.

TAM1897 D 284.3Це свідчить про те, що знання про Бога як законного Правителя було настільки новим, що жоден чоловік ще не наважився проголосити себе царем. Чи розумієте ви це? Подумайте уважно. Коли Бог був єдиним правителем, Він, звісно, був їхнім єдиним царем; але коли вони відвернулися від Нього і прийняли інших богів, їхнє пізнання істинного Бога було настільки свіжим, а їхнє уявлення про Його стосунки з ними — настільки новим, що коли вони поставили інших богів на місце Бога і проголосили цих фальшивих богів своїми царями, жоден з тих, хто мав владу серед людей, не наважився прийняти титул царя; натомість вони вирішили називатися намісниками того бога, який мав бути справжнім царем. Я повторюю це. Знання про істинного Бога як єдиного Царя було настільки свіжим у свідомості цих людей, що жоден чоловік ще не мав сміливості прийняти титул царя. Їхній спогад про Бога як єдиного Царя і Правителя був ще настільки чітким, що прийняття будь-яким чоловіком титулу царя надто нагадувало спробу позбавити Бога престолу.

TAM1897 D 284.4Я зачитаю ще один напис з тієї самої землі, з того самого часу:—

TAM1897 D 284.8Ось чоловік, який збудував дім на честь свого бога. Цей чоловік каже, що він намісник цього бога, який є царем. Цей чоловік, Гудеа, не заявляє, що він цар. Він має владу, але не заявляє, що він цар. Хто ж є царем? — Його бог. Це ще раз свідчить про те, що знання про істинного Бога як єдиного Царя було настільки свіжим у їхній свідомості, що вони ще не відійшли настільки далеко від Бога та від уявлення про Бога як єдиного Царя й Правителя, щоб бути готовими відкинути ідею Божої царської влади й дозволити людині прийняти титул царя.

TAM1897 D 284.9А. Ф. Балленджер. — Отже, людина, що обіймала владну посаду, претендувала на роль намісника свого бога, а не на роль царя?

TAM1897 D 284.10Так. Царів ще не було. Ми не говоримо про людину як про царя. Серед людей ще не було царів. Були люди, які займали владні посади. Людина панувала над іншими. Вона мала владу, але не називала себе царем. Її не знали як царя, і вона ще не наважувалася прийняти титул царя. Чому? — Тому що вона ще не відійшла настільки далеко від уявлення про істинного Бога як єдиного законного Царя, щоб бути достатньо сміливою, мати достатньо безбожної відваги, щоб відкинути будь-яке уявлення про божественне царство і проголосити себе царем.

TAM1897 D 284.11Це найдавніші записи, які було знайдено на тій землі. Ви бачите, що вони належать до найдавніших. Це записи з часів, коли люди ще взагалі не брали титулу царя і мали уявлення про істинного Бога як про Царя.

TAM1897 D 284.12Але ось запис, трохи давніший за це, який розповідає про змішання мов біля Вавилонської вежі. На четвертій сторінці книги «Імперії Біблії» ви знайдете біблійний опис змішання мов. Це розповідь, яку написали люди, серед яких сталося змішання мов. У Біблії ви знайдете Господній запис про це. У цьому написі на цеглинах, які були поховані в руїнах Вавилону і були виявлені, міститься їхній опис цієї події. Ви можете порівняти його з описом у Біблії, в одинадцятому розділі Книги Буття, і побачите, що ці два описи повністю збігаються. Ось що вони про це сказали:—

TAM1897 D 284.14Це один із найдавніших описів, що існують. Інші за давністю йдуть одразу після нього. Але ці інші свідчення показують, що був час, коли серед людей ще не було царя; що людина, яка мала владу, не брала титулу царя; що його бог був його царем; і що ідея про те, що істинний Бог є царем, була настільки новою, що він не мав достатньо мужності, щоб сказати, що він є царем. На той час це було б занадто великим узурпуванням влади в світлі його уявлення про істинного Бога.

TAM1897 D 285.1Це було до Німрода. Німрод був першою людиною, яка наважилася прийняти титул царя, незважаючи на уявлення про те, що Бог є царем. Отож я читаю на сторінці п’ятдесятій книги «Імперії Біблії»:—

TAM1897 D 285.2Німрод був саме таким сміливим чоловіком. Ім’я, яке він носить, означає бунт, гордовиту зневагу і, за Гезеніусом, є синонімом надзвичайно безбожного бунтівника. І «він став могутнім на землі». Або, як подає інший переклад, він «був першим могутнім на землі».

TAM1897 D 285.3Німрод був першою людиною, яка коли-небудь присвоїла собі титул царя; першим, хто мав царську владу й відкрито носив титул царя. І його ім’я означає саме те, що це означало серед народу, над яким він поставив себе.

TAM1897 D 285.4Тепер не моє твердження, а твердження авторитетного джерела з цього питання говорить таке:

TAM1897 D 285.5Зі встановленням царства Німрода весь стародавній світ увійшов у нову історичну фазу. Східна традиція, яка вважає цього воїна першою людиною, що носила царську корону, вказує на факт, більш значущий, ніж просто прийняття нової прикраси одягу чи навіть завоювання провінції. Його правління запровадило у світі нову систему відносин між правителем і підданими. Авторитет колишніх правителів ґрунтувався на почутті спорідненості, а верховенство вождя було відображенням батьківського контролю. Німрод, навпаки, був володарем території та людей лише в тій мірі, в якій вони були її мешканцями, і незалежно від особистих зв’язків. Досі існували племена — розширені родини — суспільство; тепер з’явилася нація, політична спільнота — держава. Відтепер політична та соціальна історія світу є окремими, якщо не розбіжними. — «Імперії Біблії», с. 51.

TAM1897 D 285.6Тож у чому ж полягало походження держави?