«Дух пророцтва». — № 2

TAM1897 D 21.2Проповідь, виголошена в середу вранці, 10 лютого 1897 року Опубліковано в «Щоденному бюлетені Генеральної Конференції» від 15 лютого 1897 р., т. 1, № 2, с. 21–22.

TAM1897 D 21.3Наведений нижче текст є лише витягом із виступу пастора Джонса. Оскільки з часу попереднього зібрання прибуло багато людей, довелося витратити чимало часу на повторення питань, порушених напередодні. Крім того, промовець зазначив, що проблема нашого народу полягає не в тому, що ми формально не віримо в те, що «Свідчення» походять від Бога, а в тому, що нам потрібно знати, як у них вірити. Якщо єдиний спосіб, яким ми можемо висловити свою віру в «Свідчення», — це просто сказати людям, що ми в них віримо, то наша віра нічого не варта. Таким чином ми даємо людям привід сумніватися в щирості нашої віри. Якщо ми справді віримо в «Свідчення», нам не потрібно буде про це говорити людям. Наше життя стане свідченням віри, що є в нас.

TAM1897 D 21.4Відбувається відхід від Бога, і храм потребує очищення, так само як це було в давні часи в Єрусалимі. Ми опинилися в такому стані через те, що не зважали на «Свідчення» Духа Божого. Але багато з тих, хто їх ігнорував, вірили в них і в той час тримали ці «Свідчення» в своїх руках, не припускаючи, що вони їх ігнорують. Отже, нам потрібно знати, як ставитися до «Свідчень» Духа.

TAM1897 D 21.5І ми не повинні ні на мить думати, коли дається свідчення і називається ім’я людини, що Бог нападає на неї, щоб знищити її. Мета Господа — відокремити її від вад, які шкодять їй і перешкоджають Божій справі. Це робиться для того, щоб врятувати людину і знищити ваду. Бог не знищить і не засудить людину, якщо вона не є нерозривно пов’язаною з гріхом. Коли ця людина відвернеться від свого хибного шляху, визнає свідчення та виправиться перед Богом, вона більше не перебуватиме в тому становищі, в якому її застало це свідчення. Тоді це свідчення може бути використане як застереження для інших, але ніколи не повинно використовуватися для засудження людини, яка визнала свою провину.

TAM1897 D 21.6Божий шлях полягає в тому, щоб зробити людину тим, ким вона не є; дати людині те, чого вона не має. Ми не можемо застосовувати «Свідчення» до інших. Ні, навіть до самих себе — ззовні. Ми повинні відкрити своє серце перед Богом, щоб прийняти свідчення, щоб Господь міг вкласти в нас божественний принцип, даючи нам те, чого ми не маємо, роблячи нас тим, ким ми не є, і таким чином Сам, через Свого Святого Духа, насправді застосовуючи свідчення. Тоді в нашому житті з’явиться, у наших вчинках проявиться те, що Бог вклав у нас. Ось що означає прийняти «Свідчення». Все, що не досягає цього рівня, не є їхнім прийняттям.

TAM1897 D 21.7Сила, яку Бог вкладає і яка приймається серцем, дасть людині змогу вистояти під час спокуси та посеред своєї слабкості. Вона дасть їй те, чого вона не має, і зробить її такою, якою вона не є від природи.

TAM1897 D 21.8Коли людина зазнає невдачі на посаді, на яку її призначено, ми схильні думати, що Бог припустився помилки, дозволивши їй обійняти цю посаду; але це не так. Бог не припустився помилки, призначивши Саула царем Ізраїлю; але Саул припустився помилки, не ставши тим, ким Бог хотів, щоб він був. Він припустився помилки, дотримуючись своїх власних шляхів і планів, замість того, щоб слухати голос Бога. Так само й Бог не помилився, зробивши Єровоама царем над Ізраїлем. Хоча Божий задум щодо відокремлення десяти племен від Юди не здійснився через впертість народу, проте у Бога був план, але Єровоам не дозволив його здійснити. Бог може покликати мене чи вас на якусь посаду, і якщо ми маємо якусь слабкість, яка заважатиме нашій корисності, і Бог надсилає нам звістку, то ця звістка має зробити нас такими, якими Він хоче нас бачити, щоб завдяки Його благодаті ми могли стояти там, де Він хоче, щоб ми стояли.

TAM1897 D 22.1«День у день люди виявляють, чи є в них Царство Боже. Якщо Христос панує в їхніх серцях, вони набувають твердості принципів, сили, здатності стояти як вірні вартові, справжні реформатори; адже реформа неможлива без всебічної співпраці з Ісусом Христом. Завдяки благодаті Христа люди мають використовувати свої даровані Богом здібності для реформування самих себе [не для реформування інших, а для реформування самих себе]; завдяки цьому самозреченню, на яке Господь небес дивиться зі схваленням, вони здобувають перемоги над своїми вродженими та набутими схильностями. Тоді, як Даниїл, вони залишають у серцях інших людей враження, які ніколи не зникнуть. Цей вплив пошириться на всі куточки світу».

TAM1897 D 22.2Робота з реформування починається з самого себе. Я можу залишити слід у серцях інших лише тоді, коли сам себе реформував. Бог досягає інших, досягаючи нас, і досягає інших через нас. Відкрийте 2 Коринтян 1:3, 4:

TAM1897 D 22.3Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

TAM1897 D 22.4Бог втішає нас, щоб ми могли втішати інших; Бог допомагає нам, щоб ми могли допомагати іншим. Ми опиняємося в ситуації, де нам потрібна Божа втіха, щоб ми могли втішати інших. Коли Він втішає нас, Він має на увазі інших. «Бо як терпимо скорботи, то на вашу потіху й спасіння». Якщо я зазнаю страждань, то це для втіхи й спасіння когось іншого. Можливо, я роками не зустріну ту людину, яку маю втішити; але колись я зустріну її, і той досвід, який я пережив, готує мене до того, щоб сісти поруч із нею, або взяти її за руку, і стати для неї допомогою та втіхою. Вона отримує від мене те, що я отримав від Бога, і отримує це для того, щоб, у свою чергу, передати це іншим, а ті — іншим; і таким чином вплив Божої благодаті, даної нам, поширюється на всю землю, хоча ми, можливо, й не виїдемо за межі штату, в якому живемо. Брати, саме це Бог хоче зробити з нами, і тоді наш вплив пошириться на всі куточки світу.

TAM1897 D 22.5А тепер до питання: як нам сприймати «Свідчення»? Прочитаймо, як їх насправді відкидали, коли здавалося, що їх приймають. Тоді ми дізнаємося, як уникнути цієї помилки, і зрозуміємо, як їх приймати. Тут я читаю про одного, чий «приклад значною мірою підірвав довіру до Свідчень». Як він це зробив? — «Він сам чинив цілком усупереч світлу, яке дав Бог». Але він не припускав, що чинить цілком усупереч їм. Він думав, що поводиться щодо них правильно. Як же тоді він так промахнувся? Ось відповідь: «Докори й застереження від Господа були обійдені, перетлумачені й зведені нанівець людськими хитрощами».

TAM1897 D 22.6Як їх «обходили»? Ось відповідь: «Чому ви вигадували надумані виправдання?» «О, як же повинні соромитися ті, хто відвернувся від Божої поради і намагався приховати те враження, яке хотів би справити Бог».

TAM1897 D 22.7Як їх «перетлумачували»? Ось відповідь: вони «надавали їм власне тлумачення, кажучи, що Свідчення не мали на увазі, щоб чинити так».

TAM1897 D 22.8Ось так «Свідчення» були обійдені, перетлумачені та зведені нанівець тими, хто вважав, що вірить у них, і хто думав, що приймає їх. Тож чи обходили ви їх, висуваючи надумані виправдання? Чи перетлумачували ви їх і зводили нанівець, надаючи їм власне тлумачення, кажучи, що вони не мали на увазі те чи інше? — Звісно, що так; ви знаєте, що так. Тож припинімо це цієї ж миті.

TAM1897 D 22.9Як же тоді їх слід сприймати? Як нам дізнатися, що вони означають? Ось відповідь: «Вони означають саме те, що в них сказано». Що вони означають? — «Саме те, що в них сказано». Чи можете ви сказати, що в них написано? — Так, це досить просто. Тож сприймайте їх саме так, як вони кажуть. Широко відкрийте своє серце перед Богом, щоб Його добрий Дух міг вселити туди той принцип, який міститься саме в тому, що там сказано, — тоді цей принцип проявиться, він засяє у вашому житті; тоді ви прийняли «Свідчення». Тоді ви знатимете, що вірите у «Свідчення». Тоді не буде ніякої небезпеки помилитися щодо цього. Інші це знатимуть, бо ви залишите в серцях слід, який ніколи не зітреться, і вони прославлятимуть Бога в день відвідин.

TAM1897 D 22.10Слово Боже — це наш еталон. Кожен вчинок любові, кожне слово доброти, кожна молитва за страждаючих і пригноблених — про все це доповідається перед вічним престолом і заноситься до небесної вічної книги. Божественне Слово проливає світло на найзатьмареніший розум, і це світло змушує навіть найосвіченіших відчути свою неспроможність і гріховність. — Свідчення № 31.