Єгипет та Ізраїль

TAM1897 Q1 20.8Проповідь, виголошена у четвер увечері, 4 березня 1897 року Опубліковано в «Бюлетені Генеральної Конференції», перший квартал 1897 року, т. 2, № 1, с. 20–26.

TAM1897 Q1 20.9Наш перший урок розповів нам про походження держави; про заснування першої держави в історії. Наш другий урок дав нам перший в історії приклад відокремлення церкви від держави. У ті давні часи Господь чітко вказав, наскільки повним має бути відокремлення церкви від держави. Сьогодні ввечері ми маємо простежити обидва ці шляхи, аж доки вони знову не зустрінуться на одній землі.

TAM1897 Q1 20.10Німрод був сином Куша; Куш мешкав в Ефіопії; Куш був сином Хама; а Єгипет був землею Хама. Таким чином, ми простежуємо генеалогію Німрода безпосередньо до Єгипту; і ми можемо простежити його приклад також до Єгипту. Хоча Німрод був першою людиною, яка надягла царську корону, першим, хто носив цей титул і проголосив свою владу як цар, проте саме в Єгипті приклад Німрода у всіх його проявах був найповніше наслідуваний і найповніше втілений.

TAM1897 Q1 20.11У Єгипті не було царя до часів, що настали після Німрода; аж доти, доки він не узурпував місце та владу царя. Адже, як ви пам’ятаєте, коли Німрод це зробив, це було проти Бога, проти уявлення народу про Бога та проти їхнього знання про Нього. У той час народ знав, що в цьому Німрод займав місце Бога; і його ім’я вказує на погляди, що тоді панували щодо цього вчинку. У Єгипті дотримувалися того самого курсу. Єгипетські літописи засвідчують, що першими правителями Єгипту були боги, наступними — напівбоги, тобто наполовину боги; після них були самі царі, які були людьми.

TAM1897 Q1 20.12Отже, ви бачите, що в тій країні порядок був ідентичним тому, що панував у Шінеарі. У Єгипті цар навмисно й відкрито, з власної волі, займав місце бога для народу. Народ сприймав його саме так. Сонце було богом; цар Єгипту був сином сонця. Він був Богом для народу. Народ жив завдяки його подиху. Він був їхнім подихом життя. Вони черпали свою життєву силу від нього. Для них він був «дарувальником життя, подібним до вічного сонця». (Див. «Імперії Біблії», розд. 7, параграфи 27, 38, 43, 44, 49, 64, 71–83, 96, 102; розд. 14, параграфи 15, 16.) Отже, в Єгипті цар був не просто представником, намісником бога; він був втіленням Бога. Життя Боже мешкало в царі й через царя доходило до народу. Таким чином, цар був життям для народу, бо в ньому втілювався великий, всепроникний бог — сонце. Не було жодної риси Бога, яку б цар не уособлював перед народом. Такою була система царської влади та управління в Стародавньому Єгипті.

TAM1897 Q1 21.1А тепер повернімося до Халдеї, коли Бог відокремив церкву від держави, як ми читали в попередньому уроці, коли Він сказав Аврааму: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу.» І майте на увазі, що лише після того, як Авраам відокремився від останнього зі своїх родичів, Господь показав йому ту землю. Авраам спочатку відокремився від своєї країни; по-друге, від дому свого батька; і по-третє, від своїх родичів. Лише після того, як Лот перейшов до долини Содому, Бог показав Аврааму ту землю. Буття 13:14, 15. Коли Бог покликав Авраама, і той відокремився від своєї країни — серцем і душею, і всім своїм єством, — від дому свого батька та від усіх своїх родичів, і став там, де Господь хотів, щоб він стояв, тоді Господь сказав йому: «Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.» Я дам її у вічне володіння.

TAM1897 Q1 21.2А тепер я запитую вас: коли Бог сказав Аврааму підняти очі й поглянути, чи побачив Авраам більше, ніж побачив би, якби підняв очі без Божого наказу?

TAM1897 Q1 21.3(Збір) Так.

TAM1897 Q1 21.4Отже, він побачив те, чого не міг би побачити, якби Бог не наказав йому поглянути. І коли Бог сказав йому підняти очі й подивитися, те, що він побачив, — це була земля, яку Бог йому обіцяв. У той час Бог показав йому обітовану землю, і це була країна, до якої Господь покликав його. Він не дав її йому в той час, «не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім». І він вічно дивився на ту небесну країну; ту країну, що має місто з фундаментами, будівничим і творцем якого є Бог. Була «обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу»; і Авраам отримав її «через праведність віри». Тоді, коли Бог сказав Аврааму поглянути на неї і що Він дасть її йому та його нащадкам у вічне володіння, що він побачив? Світ?

TAM1897 Q1 21.5(Голоси) Він побачив майбутній світ.

TAM1897 Q1 21.6І саме ця країна належала йому відтоді й надалі. «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці.» І це ваша країна, і моя. І о! Подумайте, які вузькі, які цілком негідні уявлення мусить мати той, хто задовольняється будь-якою іншою країною, або має схильність до будь-якої іншої країни, або відчуває хоч якусь прихильність до будь-якої іншої країни. Як хтось може так чинити, коли його погляд спрямований на ту країну, яку Бог йому показав і до якої Він його кличе!

TAM1897 Q1 21.7Авраам помер. Ісаак жив і помер. Яків та його родина були вивезені до Єгипту, як Господь сказав Авраамові: «потомство твоє буде приходьком в землі не своїй», — і це був Єгипет. А тепер добре поміркуйте. Не забувайте цього вислову, який Господь дає нам щодо Єгипту, бо це стане в нагоді в наступних уроках. Земля, в якій вони мали бути чужинцями й служити Господу, була Єгиптом. Вони мешкали там сотні років — у землі, що не належала їм. І пам’ятайте, що це був той Єгипет, який ми описали, де цар займав місце Бога і був Богом для народу.

TAM1897 Q1 21.8Давайте ще на мить поглянемо на цю Церкву і подивимося, що Господь з нею робив. Сьогодні ввечері перед нами лежить карта, яка показує нам цю країну. Ось Халдея, звідки було покликано Аврама; і він пішов сюди, до Месопотамії, до Харана, де помер його батько. Там він відокремився від дому свого батька, а потім прийшов у землю, де відокремився від Лота.

TAM1897 Q1 21.9Поки Аврам перебував у цій землі, творилася історія: народи Сходу завойовували землі на захід, аж до кордонів Єгипту. Але на той час, коли Ізраїль пішов до Єгипту, або трохи раніше, Єгипетська імперія простягалася на всю цю східну країну. Вона сягала всього Єгипту, аж до Ефіопії, охоплювала всі південні та західні кордони Малої Азії аж до Вірменії, Ассирії та Шінеару; так що Єгипетська імперія охоплювала весь східний регіон, тодішній відомий світ. Єгипетська імперія у свій час була такою ж всеосяжною, як Римська у свій час, або будь-яка інша нація, що прийшла після неї.

TAM1897 Q1 21.10Тоді, коли історію творили народи Сходу, а царі цих країн здійснювали завоювання по всьому західному регіоні, аж до кордонів Єгипту, Бог помістив Свою Церкву в землі Ханаанській, щоб зберегти знання про істинного Бога серед народів, які проїжджали туди й назад. І коли Єгипетське царство поширилося по всій цій країні, а центром світової імперії стала сама столиця Єгипту, Бог привів Свій народ до Єгипту, щоб посли та намісники всіх народів, які проїжджали з усіх цих країн до центру свого уряду, яким був Єгипет, могли вступити в контакт із народом Божим.

TAM1897 Q1 21.11У Єгипті Господь поселив Свій народ у Ґошені, на шляху між цими язичницькими народами та столицею Єгипту, щоб люди, їхні посли та правителі проходили через Ґошен — землю, населену Божим народом, — і їхня увага зверталася до істинного Бога.

TAM1897 Q1 22.1У Єгипті також Йосип перебував біля трону, тож посли, що прибували до Єгипту, мусили зустрічатися з Йосипом, який давав їм знання про істинного Бога. Після смерті Йосипа знання про Йосипа та його вплив залишалися в столиці Єгипту аж до часів Мойсея. Тоді Мойсей перебував у палаці й біля трону. Не просто біля нього, як це було з Йосипом, а Мойсей стояв на першій сходинці до трону, бо він був сином дочки фараона. Дочка фараона була дружиною фараона; а Мойсей, будучи сином дочки фараона, був подвійно законним спадкоємцем престолу. Якби дружина фараона не була його дочкою, то спадкоємцем престолу став би її прийомний старший син. Знову ж таки, якби фараон мав іншу дружину й інших дітей не мав, його дочка стала б спадкоємицею престолу. Але оскільки дочка фараона була дружиною фараона, то її усиновлений син був подвійним спадкоємцем престолу. Його право на спадкування єгипетського престолу, який тоді був престолом світу, було незаперечним.

TAM1897 Q1 22.2На той час єгипетському цареві було близько вісімдесяти років, тож між Мойсеєм і його подвійно законним місцем на троні, а також володінням усією владою Єгипетської імперії, що охоплювала весь світ, залишалося лише небагато часу. І в той час також наближався час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму, і Мойсей вірив у це, тому свідомо й остаточно відмовився від трону та всієї влади й слави Єгипту — він «відрікся зватися сином дочки фараонової.»

TAM1897 Q1 22.3Мойсей вірив, що наближався час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму. І, до речі, нам краще визначитися, чи віримо ми в це; бо якщо ми впевнені, що віримо, то побачимо більше у вірі Мойсея в це. Перейдіть до Діянь 7:17:—

TAM1897 Q1 22.4коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті.

TAM1897 Q1 22.5У той час, коли народився Мойсей, фараон задумав знищити народ, щоб той не розмножувався й не став настільки могутнім, щоб змогти вийти з тієї землі. Справа в тому, що в Єгипті були не лише євреї як чужинці, а й безліч інших чужинців — полонених, яких привели до Єгипту з інших країн. Тож на той час близько третини населення Єгипту становили чужинці. Єврейське слово, яким описується розмноження народу, означає, що вони «роїлися», як бджоли чи риби. Коли фараон побачив, що народ так рясно розмножується, а країна до того ж наповнилася чужинцями, він злякався, що вони піднімуть повстання, аби покинути країну.

TAM1897 Q1 22.6Ще однією причиною цього було те, що, коли Ізраїль перебував у Єгипті — в той час, коли Єгипетська імперія охоплювала весь Схід, — державна влада цілеспрямовано намагалася змусити всю імперію поклонятися виключно Сонцю. У цій імперії існували різні форми поклоніння Сонцю, але влада імперії доклала всіх зусиль, щоб заборонити будь-яку форму поклоніння Сонцю, крім самого голого сонячного диска на небі або зображення сонячного диска перед ними. Звісно, Ізраїль не підкорився цьому указу. Вони не хотіли поклонятися Сонцю. Вони відстоювали Божу істину, і це їхнє рішення досі залишалося в пам’яті цього царя. Попередній цар намагався нав’язати поклоніння Сонцю; але коли на трон зійшов цей цар, ця справа не виходила з його голови і стала підставою, на якій він міг міркувати, що, якби цей народ отримав нагоду, він би очолив вихід із країни.

TAM1897 Q1 22.7Тепер про той час записано не лише те, що «народ зростав і розмножувався», а й те, що «наближався час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму». Яку обітницю Бог присягнув Аврааму? Якою була Божа обітниця Аврааму? — Дати йому землю, яку він бачив. Яка це була земля?

TAM1897 Q1 22.8(Голоси) Світ.

TAM1897 Q1 22.9Який світ?

TAM1897 Q1 22.10Майбутній світ.

TAM1897 Q1 22.11Ось слова Степана: «Наближався час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму». Чи справді? Чи вірите ви в це? Чи вірите ви, що наближався час, коли Бог мав дати Аврааму ту землю, яку Він йому показав? Там сказано: «Аврааму». Там будуть і інші, але це було призначено Аврааму. Не комусь іншому без Авраама, а Аврааму та його насінню. «Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос».

TAM1897 Q1 22.12Тож чи наближався час обітниці, коли Бог мав дати Аврааму й Христу ту землю, яку Бог показав Аврааму? Я не питаю, чи ви колись раніше замислювалися над цим, чи ні. Я питаю, чи вірите ви в те, що тут сказано. Я не буду намагатися це пояснювати. Це не потребує пояснення, коли ми раз у це повіримо, бо так написано. Ви й без посилання на вірші, завдяки своєму знанню Біблії, добре знаєте, що Бог щоразу давав цю обітницю Аврааму та його насінню. Ніколи насінню без Авраама. Ніколи Аврааму без насіння, — і «не насінням», а твоєму насінню. Тож, коли наблизився час обітниці, щоб дати це Аврааму, до кого ще вона прийшла? — До Христа. Як вона мала прийти до Авраама? — Через Христа.

TAM1897 Q1 22.13С. Г. Лейн. — Коли обітниця була повторена Ісааку та Якову, чи не була мова тією самою?

TAM1897 Q1 22.14Так. Вона завжди була однаковою.

TAM1897 Q1 22.15С. Г. Лейн. — Тоді постає питання: чи обов’язково мав бути присутній Авраам, щоб здійснилося твердження Степана?

TAM1897 Q1 23.1Так, бо там весь час сказано: «Тобі та твоєму насінню». Але будуть наведені й інші вірші, які підтвердять це.

TAM1897 Q1 23.2Лише одне слово. Яків помер у Єгипті, його перевезли до тієї землі і там поховали. Йосип помер у Єгипті, але він сказав: «Не ховайте мене; навіть не в тій землі». Йосип не хотів, щоб його перевезли до Палестини, куди перевезли Якова, і там поховали. Йосип сказав: «Бог відвідає вас. Збережіть моє тіло, а коли Бог вас відвідає, заберіть мене з собою. Заберіть мої кістки з собою». І вони так зробили. А коли вони мали дістатися тієї землі, то яку землю мав на увазі Бог в обітниці Аврааму?

TAM1897 Q1 23.3(Збір) Майбутній світ.

TAM1897 Q1 23.4Хіба ви не бачите, що Йосип ніколи не сподівався бути похованим у цьому світі?

TAM1897 Q1 23.5Подивіться на це з іншого боку. Сказано, що «наблизився час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму». Бог присягнув дати Аврааму землю, яку Він йому показав, у вічне володіння. Але Авраам уже помер і був мертвий сотні років. Як же тоді Бог міг дати землю Аврааму, коли той був мертвий? Очевидно, що не міг. Оскільки ж Бог присягнувся дати землю Аврааму; оскільки наближався час, про який Бог присягнувся Аврааму; і оскільки Авраам уже помер, то безсумнівно, що землю не можна було дати Аврааму, поки він був мертвий; і так само безсумнівно, що наближався час, коли Авраам воскресне з мертвих, щоб Бог міг дати йому землю, яку присягнувся дати йому у вічне володіння. Тож чи не бачите ви з цього, чому Йосип не дозволив поховати своє тіло — навіть у землі Ханаанській, як це було з Яковом? Правда полягає в тому, що Йосип вірив, що наближався час, коли Бог, як присягнув Аврааму, мав дати йому цю землю, і Йосип сподівався увійти у володіння цією спадщиною разом з Авраамом.

TAM1897 Q1 23.6(Голос) Хіба ця обітниця не стосувалася обітниці, яку Бог дав Аврааму, про яку йдеться в п’ятнадцятому розділі Книги Буття?

TAM1897 Q1 23.7Так, саме так, слава Господу. Отже, Йосип помер, його бальзамували в Єгипті й поклали в труну, і коли Ізраїль вийшов з Єгипту, кістки Йосипа несли з собою сорок років у пустелі; і весь цей час тіло Йосипа було з ними, там, перед їхніми очима, день у день, і було докором їхній невірі.

TAM1897 Q1 23.8Я помітив, що багато людей, читаючи цей вірш із промови Степана, пояснюють його то так, то інакше, замість того, щоб вірити тому, що там сказано, замість того, щоб звернути увагу на обітницю, яку Бог дав Аврааму і яку Він присягнув Аврааму, щоб дати йому землю, яку Він йому показав. Але ви погодилися, що земля, яку Бог показав Аврааму, — це світ, і не цей світ, а майбутній світ? Ось та країна, яку Бог присягнувся дати йому; і ось та країна, на яку він сподівався. Ось та країна, в якій було місто, на яке він сподівався, будівничим і творцем якого є Бог. І він навіть не думав про можливість повернутися до тієї іншої країни, з якої він вийшов.

TAM1897 Q1 23.9Весь час Божа клятва полягала в тому, щоб дати цю землю Аврааму та його насінню. Не додавайте до цього слова «насінням», коли Бог його відкинув; не додавайте до нього закінчення множини, коли Бог його відкинув. «Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос». Їх було багато, це правда. З Єгипту вийшло три мільйони, але це не ті, про кого говорив Бог, коли сказав: «Тобі та твоєму насінню», що було «як про одного», і «який є Христос». Чи бачите ви це? Не дозволяйте, щоб натовп Ізраїлю закрався у вашу свідомість, коли ви читаєте слова: «Тобі та твоєму насінню». Коли Бог відсікає множину, нам взагалі не дозволено додавати його туди. Ми не повинні додавати його навіть у своїх думках. Хто був насінням? — Христос. Коли Він каже: «Тобі та твоєму насінню», ми з вами не повинні тлумачити це інакше, ніж: «Тобі та Христу Я дам це у вічне володіння». Ми не повинні ставити туди нікого, крім Христа, хіба що через Христа. Тобі та Христу Я дам це.

TAM1897 Q1 23.10Степан каже, що «наблизився час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму». Степан почерпнув це з Біблії. Я хочу, щоб ви побачили: це не було якимось особливим натхненням Святого Духа, даним Степану саме в той момент, але все це вже було в Біблії раніше, і Святий Дух дав це іншим через Степана, нагадуючи йому те, що він раніше читав у Біблії. Будь ласка, відкрийте шостий розділ книги Вихід. Це настільки ясно викладено в Писанні, що немає жодної можливості це заперечити. Це час визволення Ізраїлю, і Господь мав це зробити. Вихід 6:1–5:—

TAM1897 Q1 23.11І сказав Господь до Мойсея: Тепер побачиш, що вчиню Я фараонові, бо він, змушений рукою сильною, їх відпустить, і, змушений рукою сильною, вижене їх із краю свого. І говорив Бог до Мойсея, та й сказав йому: Я Господь! І являвся Я Авраамові, Ісакові та Яковові Богом Всемогутнім, але Йменням Своїм Господь Я не дався їм пізнати. А також Я склав був із ними Свого заповіта, що дам їм землю ханаанську, землю їх мандрування, в якій вони мандрували. І почув Я теж стогін синів Ізраїлевих, що єгиптяни роблять їх своїми рабами, і згадав заповіта Свого.

TAM1897 Q1 23.12У чому полягав Його завіт? — У тому, щоб дати їм землю. Що символізувала ця земля? Що це було? — Земля, світ, який Господь показав Аврааму і присягнувся дати йому у вічне володіння.

TAM1897 Q1 24.1(Голоси) Майбутній світ.

TAM1897 Q1 24.2Тепер Він каже: «згадав заповіта Свого.» Що це означало? «Я згадав про Свій завіт». Чи Він забув про нього? — Ні; але настав час виконати те, що Він обіцяв. Ви пам’ятаєте, що у вісімнадцятому розділі Одкровення сказано:

TAM1897 Q1 24.3І почув я інший голос із неба, який говорив: Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його. Гріхи бо його досягли аж до неба, і Бог ізгадав про неправди його. Відплатіть ви йому, як і він вам платив, і вдвоє подвойте йому за вчинки його! Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав! Скільки він славив себе та розкошував, стільки муки та смутку завдайте йому! Бо в серці своєму говорить: Сиджу, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не буду! Через це одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь, Бог, що судить його!

TAM1897 Q1 24.4Коли Бог згадав про її беззаконня, настав час, коли її судять. Коли Він згадав про Свій завіт, який час настав? — Настав час виконати клятву. Але яким був завіт з Авраамом, Ісаком та Яковом? — Він полягав у тому, щоб дати їм ту землю у вічне володіння, і дати її їм та їхньому насінню. Хто був тим насінням? — Христос.

TAM1897 Q1 24.5Тому скажи синам Ізраїлевим: Я Господь! І Я виведу вас з-під тягарів Єгипту, і визволю вас від їхньої роботи, і звільню вас витягненим раменом та великими присудами. І візьму вас Собі за народа, і буду вам Богом, і ви познаєте, що Я Господь, Бог ваш, що виводить вас із-під тягарів Єгипту!

TAM1897 Q1 24.6Якби Ізраїль повірив у це, чи знадобилося б їм укладати ту угоду на Синаї? Ще до того, як Він вивів їх з Єгипту, Він сказав: «Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом. Ви пізнаєте, що Я — Господь».

TAM1897 Q1 24.7І введу вас до того Краю, що про нього Я підняв був Свою руку, щоб дати його Авраамові, Ісакові та Якову. І Я дам його вам на спадщину. Я Господь!

TAM1897 Q1 24.8«Наближався час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму». «Я введу тебе в землю, яку присягнув тобі дати». Що ж це за обітниця? У яку землю Бог хотів привести Ізраїль? Яка земля була для них? — Майбутній світ. Не намагайтеся все це пояснювати. Я не маю для цього пояснення. Є те, що говорить Слово, і я вірю в це. Це не потребує пояснення. Це потрібно лише прийняти вірою. Ні, не намагайтеся пояснити це навіть собі. Якщо це для вас нове, якщо ви мали інші уявлення про це, не намагайтеся пристосувати їх до цього. Відпустіть їх усі й подивіться, що тут сказано.

TAM1897 Q1 24.9Я ще раз запитую. Яку землю Бог присягнувся дати Аврааму, Ісаку та Якову?

TAM1897 Q1 24.10(Збір) Майбутній світ.

TAM1897 Q1 24.11Ви дотримуватиметеся цього? Ви щойно погодилися, що це правильно. Не відступаймо від цього зараз заради спасіння наших душ.

TAM1897 Q1 24.12(Голос) Чи прийшло б до них викуплення?

TAM1897 Q1 24.13Так; викуплення прийшло б до них. Викуплення прийшло б до світу. Все це сталося б. Але це сталося б інакше, ніж сталося насправді. Світ мав би інший досвід, ніж той, що він мав. Ми не розуміємо цього, коли дивимося на їхній досвід і думаємо, що саме до цього Бог їх покликав. Вони мали той жахливий досвід, бо не хотіли вірити в те, до чого Бог їх покликав. І, брати, якщо ви й я сьогодні дивимося на ті речі, що тоді були поставлені перед Ізраїлем, так само, як дивилися на них вони, то ми зробимо те саме, що зробив тоді Ізраїль. Ізраїль тоді не бачив того, що Бог приготував для нього, і тому не отримав того, що Бог для нього приготував. Отже, якщо ми з вами бачимо в цих речах не більше, ніж бачив Ізраїль, то й отримаємо не більше, ніж отримав Ізраїль. Якщо ми дивимося на ці речі так, як дивився Ізраїль, то так само певно ми сьогодні вчинимо так, як вчинив тоді Ізраїль.

TAM1897 Q1 24.14Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів. Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився.

TAM1897 Q1 24.15Чи принесе це нам користь, якщо буде поєднане з вірою в нас, хто його чує? Не дай Боже, щоб досвід Ізраїлю повторився в нас. Це поставлено перед нами, щоб ми могли врятуватися.

TAM1897 Q1 24.16Давайте подивимося на те, чого вони не побачили через свою невіру в Бога. Давайте подивимося, що Бог приготував для них, і отримаємо це, замість того, щоб дивитися на речі так, як дивилися вони, і не отримати цього, як це сталося з ними.

TAM1897 Q1 24.17Відкрийте п’ятнадцятий розділ книги Вихід, і ви побачите це дуже чітко викладене. Коли Ізраїль вийшов з Єгипту і перейшов Червоне море, у тринадцятому вірші ви знайдете такі слова:

TAM1897 Q1 24.18«Милосердям Своїм вів народ, якого Ти визволив, Своєю Ти силою ввів у мешкання Своєї святині!»

TAM1897 Q1 24.19Цей розділ — це пісня Мойсея. Ті, хто стоїть на горі Сіон і здобуває перемогу над звіром, його образом та числом його імені, співають пісню Мойсея. Не пісню, зразком якої є ця. Не пісню, схожу на неї. Але вони співають пісню Мойсея. Цей п’ятнадцятий розділ Книги Виходу — це наша пісня.

TAM1897 Q1 24.20Куди Бог мав намір привести їх? — До Свого «святого помешкання». Де було те святе помешкання?

TAM1897 Q1 24.21(Збір) «міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець.»

TAM1897 Q1 24.22Ще. «Почули народи і тремтіли, обгорнула тривога мешканців землі филистимської!»

TAM1897 Q1 24.23Е. Дж. Ваггонер. — Так і сталося.

TAM1897 Q1 24.24Звісно, так і сталося. Коли вони підійшли до того кордону, то князі Едому були вражені. «моавських вельмож обгорнуло тремтіння, розпливлися усі ханаанці!». Що мало статися з мешканцями?

TAM1897 Q1 25.1(Голоси) Вони мали розплистися.

TAM1897 Q1 25.2Е. Дж. Ваггонер. — Вони вже розплилися.

TAM1897 Q1 25.3Тільки-но вони дісталися туди, Ізраїль запитав: «Чи дозволите ви нам пройти через вашу землю?» Що вони відповіли? — «Ні, пане». Їм не дозволили ступити на їхню землю. Але якби вони пішли прямо від Червоного моря до кордонів Едому, весь Едом застиг би в подиві, доки вони не пройшли б повз. О, Ізраїль і досі не з’ясував, що там утратив Ізраїль. Брати, коли ми з’ясуємо, що там утратив Ізраїль, це дасть нам натхнення, яке принесе Божу силу, і ми повіримо в це.

TAM1897 Q1 25.4Напали на них страх та жах, через велич рамена Твойого замовкли, як камінь, аж поки перейде народ Твій, о Господи, аж поки перейде народ, що його Ти набув!

TAM1897 Q1 25.5Що Він зробить з ними? «Ти їх уведеш, і їх посадиш на гору спадку Твого». Чиєї спадщини? — Господньої. Але «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього». Хто вів Ізраїль? — Бог. Куди? — «До Твоєї спадщини»; не нашої — Твоєї. «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці.» «Твоя спадщина, Господи». Це ще не все. «Ти їх уведеш, і їх посадиш на гору спадку Твого, на місці, яке вчинив, Господи, житлом Своїм». Це ще не все. «до Святині Господньої, що поставили руки Твої». Яка це святиня, яку встановили руки Господні?

TAM1897 Q1 25.6(Голоси) Справжня святиня.

TAM1897 Q1 25.7Звичайно, саме воно. «Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности, що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина.» Ось головне в нашій сьогоднішній розмові, чи не так? Саме туди Бог хотів привести Ізраїль. Але вони не побачили. Чи розумієте? Саме туди Він хоче привести нас.

TAM1897 Q1 25.8Чи бачите ви, що саме туди Бог хотів тоді привести Ізраїль? Якщо бачите, то ви будете готові піти туди, куди Ізраїль не дійшов. Але якщо ви думаєте, що це була якась земна святиня, яку спорудила людина, — то це все, що бачив Ізраїль, і це все, що побачите ви. І Ізраїль не увійшов до землі обітованої, і ви теж не увійдете. Ми мусимо бачити більше, ніж бачив Ізраїль, інакше ми ніколи не дійдемо далі, ніж дійшов Ізраїль. Але чому Ізраїль не побачив більше, ніж побачив? — Він не повірив. Але ми з вами маємо повірити тепер у те, у що Ізраїль тоді не повірив, інакше ми ніколи не отримаємо того, чого не отримав Ізраїль. Але якщо ми повіримо в те, у що Ізраїль не повірив, тоді ми будемо введені в спадщину, до якої Ізраїль не був введений, у скинію, до якої Ізраїль не увійшов, у святе помешкання Бога, у місто, що має основи, будівничим і творцем якого є Бог.

TAM1897 Q1 25.9Вісімнадцятий вірш: «Господь царюватиме навіки віків». Він хоче сам царювати над ними; більше не фараон; більше не Німрод; більше не ці ідолопоклонники; більше не цей бунтівний народ. Бог хотів привести Ізраїль до благословенної землі й царювати над ними там навіки віків, але вони цього не знали. О, скільки вони втратили, не повіривши Господу! О, скільки ми втратили всі ці роки! Бо, як я прочитаю вам завтра ввечері, ми вже давно були б там, якби тільки повірили Господу. Бог так каже, і так воно є. Нам немає чого робити у цій скинії сьогодні ввечері. Нам тут узагалі нема чого робити, по суті, бо нам немає чого робити у цьому світі. Однак, оскільки ми у світі, це місце для нас. Але нам взагалі не слід бути у цьому світі. Ми мали б уже давно бути в Царстві Божому. Це факт, брати. У Біблії є набагато більше, ніж ми могли б викласти тут за ще одну годину, лише щодо цієї однієї думки.

TAM1897 Q1 25.10Мойсей вірив у все це. Він вірив, що час виконання обітниці наближається. Але незабаром він мав зайняти трон Єгипту. Він мав стати царем. Він мав правити; обіймати посаду, вищу за посаду мера чи секретаря будь-якого міста. Він мав правити не лише царством, а імперією; імперією світу, і це було його правом. Вона належала йому за подвійним правом. Йому не треба було балотуватися на посаду. Вона мала дістатися йому, і ніхто не міг оскаржити його право. До трону залишався лише один крок; лише доти, доки не помре цей фараон, а йому було майже сто років. Тоді цей Мойсей стане царем світу, бо Єгипетська імперія охоплювала весь світ.

TAM1897 Q1 25.11Ізраїль у той час теж переживав важкі часи. Ізраїль був пригноблений, переслідуваний і змушений працювати на цегельних заводах. Мойсей міг би сказати: «Зараз наш народ пригноблюють; його переслідують; він страждає заради свого Бога; але це триватиме недовго, бо фараону майже сто років, і він не проживе вже довго. Тоді я проведу реформи. Я наведу лад у цьому уряді. Я буду правити справедливо. Не так, як ці нечестиві фараони. Я вірю в Бога. Я християнин, і я тим більше придатний до правління, що я християнин». І він міг би не тільки зняти з них тягар, а й надати їм посади та керувати світом за допомогою Божого народу. Хіба шлях не був відкритий? До трону залишався лише один крок, і цей крок мав бути зроблений незабаром. Але давайте подивимося, що зробив той християнин за таких обставин. Відкрийте 11-й розділ Послання до Євреїв. Придивіться уважно, прочитайте його ретельно і подивіться, що там сказано. Двадцять четвертий вірш:—

TAM1897 Q1 26.1Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової.

TAM1897 Q1 26.2Що означало відмовитися від звання сина дочки фараона? — Відмовитися від царства. Там був трон. До нього залишався лише один крок. Але замість того, щоб піднятися туди й сісти на престол, він зійшов. Він відвернувся від єгипетського престолу, від усіх скарбів і насолод Єгипту, і звернув свій погляд на іншу країну; бо настав час, коли Бог мав покликати Свій народ із тієї країни в цю іншу країну. Мойсей вірив в Ісуса Христа, а отже, вірив у відокремлення церкви від держави. Тому він відокремився від держави й усім серцем став на бік Церкви. Бог покликав його з цієї країни, так само як спочатку покликав його батька Авраама з його країни. Але це ще не все. Послухайте: «Воліючи краще терпіти утиски разом із народом Божим, ніж якийсь час тішитися насолодами Єгипту?» (цитата Джонса, дослівний переклад)

TAM1897 Q1 26.3(Зібрання) Гріх.

TAM1897 Q1 26.4Гріх? Він був спадкоємцем престолу. Що ж це було для нього — зосередити свої думки на єгипетському престолі, на владі та насолодах світу, а також на урядах світу? Що це було? — Гріх. Чи так там написано?

TAM1897 Q1 26.5(Голоси) Так.

TAM1897 Q1 26.6Ви в це вірите?

TAM1897 Q1 26.7(Голоси) Так.

TAM1897 Q1 26.8Чи був це гріх для Ізраїлю тоді?

TAM1897 Q1 26.9(Голоси) Так.

TAM1897 Q1 26.10А що це зараз?

TAM1897 Q1 26.11(Голоси) Гріх.

TAM1897 Q1 26.12Брати, у Біблії є деякі речі, про які нам слід задуматися. «Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху.» Але не забувайте, що втіхи, про які тут йдеться, — втіхи гріха, — насправді є втіхами Єгипту; втіхами бути царем Єгипту, обіймати посаду в земному уряді, правити іншими людьми. Усе це мало дістатися йому за справжнім походженням, за правом спадкоємства. Йому не треба було висувати себе кандидатом чи домагатися голосів. Це природно переходило до нього. У Писанні сказано, що прийняти всі ці насолоди й насолоджуватися ними для нього означало б насолоджуватися насолодами гріха. Але він відмовився від цього. Чому? — «наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські».

TAM1897 Q1 26.13Де був Христос стосовно єгипетського уряду та престолу? Чи був Христос єдиним цілим з Єгиптом? — Ні. Чи міг Мойсей мати і Христа, і єгипетський престол одночасно?

TAM1897 Q1 26.14(Голоси) Ні.

TAM1897 Q1 26.15Але єгипетський престол дістався б йому так само природно, як листя опадає з дерев. Йому не треба було боротися за посаду. Навіть не треба було домагатися, щоб його висунули кандидатом.

TAM1897 Q1 26.16А. Ф. Балленджер. — Або щоб підготувати петицію.

TAM1897 Q1 26.17Ні. Йому навіть не треба було шукати представника, щоб той подав його петицію президенту.

TAM1897 Q1 26.18Погляньте ще раз на ситуацію. Ось Єгипет із його троном, його насолодами та скарбами, що діставалися йому так само природно, як листя опадає з дерева, без жодних особистих зусиль з його боку. Усе, що йому залишалося зробити, — це сидіти зі складеними руками, доки цар не помре від старості, і тоді все це стане його. Проте він волів би бути з Христом і терпіти Його ганьбу, ніж сидіти там, на єгипетському троні. І особливо майте на увазі, що, аби бути з Христом, він мусив відвернутися від трону та всіх скарбів і розкошів Єгипту.

TAM1897 Q1 26.19Тепер не кажіть, що я це туди вставив, що я це вигадав. Зверніть увагу на те, що говорить Слово, і ви побачите, що все це там є. Хіба цього там справді немає?

TAM1897 Q1 26.20(Голоси) Так.

TAM1897 Q1 26.21Давайте прочитаємо це ще раз, і на цьому завершимо сьогоднішнє заняття; а завтра ввечері ми знову будемо вивчати Ізраїль:—

TAM1897 Q1 26.22Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.

TAM1897 Q1 26.23«Наближався час обітниці, яку Бог присягнув Аврааму», щоб дати йому благословенну нагороду. Мойсей повірив у це й відокремився від держави, відвернувся від престолу, обравши ганьбу Христову замість усієї влади, насолоди та слави Єгипту. І не забувайте, що йому довелося відвернутися від усього цього, щоб стати учасником ганьби Христа.