Розділ 14 — Зачинені двері

GSAM 214.1«Як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, і замкнені двері були».¹

GSAM 214.2Прихід Нареченого, про який йдеться в цій притчі, — це не прихід Христа на землю, а прихід на весілля. Весілля — це подія, яка відбувається перед приходом Господа. У Євангелії від Луки це викладено так: «Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому».²

GSAM 214Отримання Царства називається весіллям

GSAM 214.3Прихід Нареченого на весілля зображено в Даниїла 7:13, 14, де Христос приходить до Отця, щоб отримати Своє Царство. У давні часи прихід царя до своєї столиці, щоб прийняти свій престол і Царство, називали весіллям. Ця подія — прийняття столиці як нареченої — відзначалася з пишністю та урочистістю справжнього весілля. Тож коли Христос отримує від Отця на небі Своє Царство, кажуть, що Він одружується зі Своєю нареченою — Новим Єрусалимом (Об’явлення 21:9); і це в притчі називається «весіллям».

GSAM 214.4Після закінчення 2300 днів, 22 жовтня 1844 року, народ Адвенту, який порівнював події у своєму досвіді з фактами, пов’язаними зі східним весіллям, сказав: «Христос увійшов на весілля». Коли вони отримали ясніше світло щодо природи події, що мала відбутися наприкінці 2300 днів, їхня віра слідувала за Христом у справі, до якої Він приступив; тож вірою вони «ввійшли на весілля з ним».

GSAM 215«Я повернуся»

GSAM 215.1У видінні, даному міс Гармон у 1845 році, де Христос переходив із першої до другої кімнати небесної святині, ми знаходимо такі слова: «„Зачекайте тут; Я йду до Свого Отця, щоб прийняти Царство; зберігайте свої одежі без плями, і незабаром Я повернуся з весілля та прийму вас до Себе“. Потім хмарна колісниця з колесами, подібними до палючого вогню, оточена ангелами, наблизилася до того місця, де стояв Ісус. Він зійшов на неї, і вона доставила Його до Святого святих, де вже сидів Отець».³

GSAM 215Милосердя після того, як двері зачинилися

GSAM 215.2Закриті двері в цій притчі, здається, стосуються події, що відбувається перед самим приходом Сина Людського на хмарах небесних; адже після того, як двері зачиняються, приходять інші діви й стукають, і їм кажуть «пильнувати», бо вони не знають ані дня, ані години Його приходу. Знову ж таки, ці двері зачиняються після того, як мудрі діви входять разом із Нареченим на весілля.

GSAM 215.3З формулювань, використаних у цій притчі про дів, випливає, що після входу на весілля навіть у «нерозумних» дів залишається можливість належним чином підготуватися до зустрічі з Нареченим. Їм наказано «пильнувати». Пильнування та очікування — це риси, пов’язані зі справжньою підготовкою до зустрічі з Господом. Отже, здається, що милосердя не відбирається, коли двері в цій притчі зачиняються.

GSAM 215Це не ті двері, про які йдеться в Луки 13:25–28

GSAM 215.4У минулому траплялися помилки, коли двері, про які йдеться в цій притчі, плутали з дверима, згаданими в Євангелії від Луки 13:25–28, де сказано: «Як устане Господар та двері замкне, ви зачнете вистоювати ізнадвору, та стукати в двері й казати: Господи, відчини нам! А Він вам у відповідь скаже: Не знаю Я вас, звідки ви! … Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду! Буде плач там і скрегіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть». З наведеного вище тексту цілком очевидно, що коли ці двері зачиняться, доля тих, кого не впустили, буде вирішена. Тоді настане Царство Боже; адже вони побачать спасенних у Царстві. Навпаки, у притчі про дів Господь ще не прийшов у Своє Царство, а пішов до Свого Отця, щоб прийняти Своє Царство.

GSAM 216Закриті двері в прообразному богослужінні

GSAM 216.1Ті, хто вірою слідував за Христом у Його справі, після закінчення періоду у 2300 днів — 22 жовтня 1844 року — побачили, що коли в прообразному богослужінні наставав день примирення, Первосвященник зачиняв двері зовнішньої кімнати й відчиняв двері до Святого Святих, щоб там виконати свою роботу зі стирання гріхів, визнаних у храмі; і що так само Христос, наш Первосвященник, зачинив двері зовнішньої кімнати небесного храму і відкрив ту кімнату, в якій було видно «ковчег заповіту Його».⁴

GSAM 216Хто помилявся?

GSAM 216.2У той час серед віруючих-адвентистів були ті, хто ще не отримав ясного світла щодо служіння Христа у храмі, оскільки їхня увага ще не була звернена на звістку третього ангела. Вони помилялися, плутаючи ці зовнішні двері храму із зачиненими дверима з Луки 13:25–28. Однак це не були адвентисти сьомого дня. Але хто вони були, як виникло це вчення і які обставини привели до таких висновків, ми постараємося показати.

GSAM 217.1До людей, які відокремилися від номінальних церков під впливом проголошення адвентистського послання, а також до тих, від кого вони таким чином відокремилися, звернене свідчення, присвячене п’ятій та шостій із семи церков з Книги Об’явлення. Застереження до п’ятої, Сардиської, церкви звучить так: «Отож, пам’ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду».⁵ З цих слів очевидно, що особи, до яких звернено це слово, почули проголошення про прихід Господа. Вони нібито прийняли його, але тепер збиралися відректися від нього.

GSAM 217Церква у Філядельфії

GSAM 217.2Далі згадується церква у Філядельфії — шостий стан євангельської церкви. Ця церква символізує народ, який був виведений під проголошенням першого та другого послань з Об’явлення 14. До цієї церкви Господь каже: «Я прийду незабаром. Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав».⁶ До них також звертаються такими словами: «Оце каже Святий, Правдивий, що має ключа Давидового, що Він відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, і ніхто не відчинить. Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою дверей не зачинив, і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся».⁷

GSAM 217Що означають зачинені двері у цій притчі?

GSAM 217.3Що слід розуміти під відкритими та зачиненими дверима у щойно процитованому уривку з Писання? Ми вважаємо, що задовільну відповідь на це питання можна знайти у наведеному нижче поясненні: хоча серед адвентистів були ті, хто отримав глибше просвітлення і навчав, що Спаситель переніс Своє служіння з першої до другої кімнати небесної святині, і правильно пояснював питання про відкриті та зачинені двері тим, хто хотів слухати, інша група виступала проти цієї істини і намагалася насадити віру в вчення, що відкриті двері зачинені, а зачинені — відкриті. Цим вони перекривали шлях або перешкоджали роботі слуг Господа тут, на землі. Двері небесної святині відкриваються й зачиняються силою Христа — «Він відчиняє, і ніхто не зачинить». У зверненні до Філадельфійської церкви ті, хто твердо тримається, дотримується Слова і не зрікається Його імені, здобувають перемогу, яка відкриває двері, яких ніхто не може зачинити. Це, безсумнівно, стосується дверей доступу до людей, які, як здається (як ми побачимо), люди фактично зачинили; але в знак визнання їхньої непохитності Господь відкриває перед вірними «відкриті двері», яких ніхто не може зачинити.

GSAM 218Двері промови

GSAM 218.1У Святому Писанні наведено багато прикладів, де слово двері вживається саме в цьому значенні. Павло, звертаючись до коринтян, каже: «двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників».⁸ Знову ж таки, у своєму другому листі до коринтян він каже: «коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита».⁹ Він також звертався до колосян із таким проханням: «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній! Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову, що за неї я й зв’язаний».¹⁰

GSAM 218.2З цих уривків з Писання випливає, що можливості для проголошення істини називаються відкритими дверима; а зі слів, сказаних до церкви у Філядельфії, здається, що в той час, коли цей народ був покликаний вийти, люди докладали великих зусиль, щоб закрити перед ними двері для проповіді. Коли церква у Філядельфії проходила через випробування, міцно тримаючись Його «слова» та «імені», Господь сказав їм, що Він відкриє перед ними двері, яких ніхто не зможе зачинити.

GSAM 219Ситуація після 22 жовтня 1844 року

GSAM 219.1Маючи перед собою ситуацію, викладену в словах пророцтва, давайте оглянемо ситуацію ретроспективно, у міру розвитку подій. Як уже зазначалося, аж до квітня 1844 року церкви були відкриті для проголошення послання про прихід, а попит на трудівників був більшим, ніж могли задовольнити живі проповідники. Після розчарування навесні 1844 року ті, хто не прийняв це вчення щиро, почали виступати проти нього. Коли влітку 1844 року було проголошено вістку другого ангела з Об’явлення 14 та «опівнічний крик» (Матвія 25), почалися найжорстокіші переслідування тих, хто все ще наважувався підтверджувати свою віру в близьке пришестя Господа. Ці супротивники намагалися різними засобами придушити цю тему та всіляко перешкоджати роботі тих, хто й досі проголошував: «настала година суду Його». Вільям Міллер сказав про цю опозицію: «Це найнеприродніше й найнезрозуміліше». Опозиція наприкінці 2300 днів була настільки рішучою, що Джордж Сторрс сказав про неї: «Ми покінчили з номінальними церквами та всіма нечестивими, якщо не зважати на те, наскільки цей крик може на них вплинути».

GSAM 219.2Після закінчення цього періоду, коли опір і глузування з боку нечестивих посилилися удвічі й утричі, Вільям Міллер сказав про цю ситуацію: «Ми виконали свою роботу, попереджаючи грішників і намагаючись пробудити формальну церкву. Бог у Своєму провидінні зачинив двері».¹¹

GSAM 219Загальна нечутливість грішників

GSAM 219.3Така поведінка зневажливого світу не тільки зробила грішників ще більш несприйнятливими до вчення про Друге пришестя, але й свідчення членів номінальних церков було таким: «Якщо ми зважимо „рідкі, поодинокі“ випадки правдивого навернення та майже безприкладну нерозкаяність і зашкарублість грішників, тоді мимоволі вигукнемо: „Невже Бог забув про милість? Невже двері благодаті зачинилися?“»¹²

GSAM 220.1Від іншого служителя ми читаємо ще більше про ситуацію після закінчення пророчого періоду: «Тоді було майже неможливо налагодити контакт з невіруючими, адже розчарування 1844 року настільки заплутало розуми багатьох, що вони не хотіли слухати жодних пояснень з цього приводу».¹³

GSAM 220Усі двері до невіруючих зачинені

GSAM 220.2Такий стан справ, здавалося, на той час зачинив двері доступу до всіх, крім тих, хто все ще міцно тримався своєї віри та надії на швидке пришестя Христа. Оскільки двері для проповіді здавалися настільки повністю закритими, а адвентисти бачили, що в притчі, яка стосувалася їхнього досвіду, йшлося про зачинені двері, легко зрозуміти, як вони дійшли висновку, що для грішників більше немає милості: або, як висловлювалися деякі, що «двері милості зачинені», особливо якщо вони вважали, що зачинені двері в цій притчі та зачинені двері в 13-му розділі Євангелія від Луки — це одне й те саме. Якщо люди категорично відмовлялися слухати, тим самим очерствлюючи своє серце, як вони могли навернутися?

GSAM 220Хто першим навчив про хибні зачинені двері?

GSAM 220.3Тепер постає питання: хто започаткував вчення про «відсутність милосердя для грішників»? Хто вірив у це? І хто відкидав це? У відповідь на перше питання звернемо увагу на звіт про візит Дж. В. Хаймса навесні 1845 року до штату Мен. Він пише:—

GSAM 220.4«Брат Джозеф Тернер та інші дотримувалися позиції, що ми перебуваємо у великому періоді суботи — що шість тисяч років добігли кінця — отже, жоден адвентист не повинен більше виконувати будь-яку фізичну працю. На їхню думку, це неминуче призвело б до їхнього остаточного знищення.

GSAM 220.5«Поки брат Тернер в очікуванні перебував у цьому стані бездіяльності щодо світської фізичної праці, у його розумі, як вважалося, засяяло нове світло, а саме: що Наречений ПРИЙШОВ — що Він прийшов десятого дня сьомого місяця минулого єврейського року — що тоді відбулося весілля — що всі діви тоді, в певному сенсі, ввійшли на весілля з Ним, і замкнені двері були!— жодна з них не могла загинути, і жодна з тих, хто залишився зовні, не могла спастися. Таким чином, усі духовні справи цієї могутньої планети були завершені».¹⁴

GSAM 221Хто рішуче виступав проти цієї хибної теорії?

GSAM 221.1Пастор Тернер почав проповідувати свою доктрину «більше немає милості» у місті Паріс, штат Мен, і протягом короткого часу мав чималу кількість прихильників у цій частині країни. Оскільки двері доступу до людей поза адвентистами — чи то віруючих, чи невіруючих — були повністю зачинені, багато хто цілком природно схилився до поглядів Тернера на це питання.

GSAM 221.2Щоб уникнути неправильного тлумачення терміна адвентист, надалі ми будемо називати цих людей адвентистами першого дня; і саме багато хто з цієї групи приймав погляди пана Тернера. Вони ще не бачили й не чули істини про суботу, а також не чули про звістку третього ангела. Саме про них пані Уайт так пише в одній зі своїх публікацій:—

GSAM 221.3«Після того як у 1844 році минув час очікування, адвентисти все ще вірили, що прихід Спасителя дуже близький; вони вважали, що дійшли до важливого переломного моменту і що справа Христа як заступника людини перед Богом припинилася. Проголосивши застереження про суд, що наближається, вони вирішили, що їхня робота для світу зроблена, і тому втратили почуття відповідальності за спасіння грішників; а зухвалі, богозне-важливі глузування нечестивих видавалися їм ще одним доказом того, що Дух Божий залишив тих, хто відкинув Його ласку. Все це зміцнило їхнє переконання: час випробовування закінчився або, як вони висловлювались тоді, „двері ласки зачинились“. Як уже зазначалося, адвентисти протягом короткого часу були єдині в переконанні, що двері милосердя зачинилися».¹⁵

GSAM 222.1У цій цитаті пані Уайт викладає позицію, якої дотримувалися адвентисти першого дня. Вона навіть не натякає на те, що сама вірила в це. Як показано вище, це вчення вперше проповідував Джозеф Тернер у місті Паріс, штат Мен. Пані Уайт (тоді ще міс Гармон) зустрілася з Джозефом Тернером у вищезгаданому місці на початку весни 1845 року й почула, як він проголошував своє вчення про те, що «адвентистам більше не слід виконувати фізичну працю, а грішникам більше не буде милосердя», і прямо сказала йому, що він «проповідує хибне вчення; що милосердя все ще існує для грішників і для тих, хто не відкинув істину свідомо».

GSAM 222Проти «теорії відсутності милосердя»

GSAM 222.2Дж. Н. Ендрюс, який проживав у місті Паріс, штат Мен, у 1844 та 1845 роках і був добре обізнаний як із поглядами місцевих мешканців, так і з діяльністю Джозефа Тернера, який навчав, що для грішників більше немає милосердя, так говорить про позицію міс Гармон щодо цього питання на той час: «Замість того, щоб видіння спонукали їх прийняти цю точку зору, вони виправили тих, хто все ще дотримувався її».¹⁶

GSAM 222.3Міс Гармон вдруге відвідала місто Паріс, штат Мен, влітку 1845 року. Щодо цього візиту я процитую слова пані Трусдейл, яка тоді мешкала в Парісі. Вона каже:—

GSAM 222.4«Під час візиту міс Гармон до міста Паріс, штат Мен, влітку 1845 року я розповіла їй подробиці щодо моєї дорогої подруги, батько якої заборонив їй відвідувати наші зібрання, тож вона не відкинула світло. Вона з посмішкою відповіла: „Бог ніколи не показував мені, що для таких людей немає спасіння. Це стосується лише тих, кому було представлено світло істини, і хто свідомо відкинув його“».¹⁷

GSAM 222.5Вона також розповідає про третій візит міс Гармон до Паріса в 1846 році наступним чином:—

GSAM 222Ще одне спростування хибної теорії

GSAM 222.6«Ще одним випадком, вартим згадки, було видіння, отримане в 1846 році в Парісі, штат Мен. Міс Гармон було показано, що коли сатана не зможе завадити щиросердим людям виконувати свій обов’язок у повному обсязі, він застосує свою хитрість, щоб підштовхнути їх вийти за межі обов’язку. Одна добра сестра розповідала церквам, що Бог відкинув їх, оскільки вони відкинули послання, надіслане з неба для їхнього спасіння. Сестрі Гармон було показано, що в її посланні не було ніякої істини, оскільки в церквах було багато тих, хто ще прийме істину; що добрі ангели ще будуть працювати заради душ у цих церквах, і коли вони це зроблять, вони [ангели] залишать цю сестру з її посланням [мається на увазі її послання „без милосердя“] за дверима».¹⁸

GSAM 223Немає суперечності

GSAM 223.1Оскільки є ті, хто дуже ревно намагається довести, що пані Уайт колись проповідувала теорію «більше немає милосердя для грішників», а тепер проповідує протилежне, я наведу свідчення тих, хто знайомий з її роботою з 1845 року, щодо її праці за навернення грішників. Нижче наведено заяву Айри Еббі з Брукфілда, округ Медісон, штат Нью-Йорк:—

GSAM 223.2«У період між 1846 і 1850 роками брат і сестра Уайт приходили до нашого дому й дуже ревно дбали про дітей та тих, хто ще не відкинув істину. Вони працювали заради ненавернених душ, і я ніколи не пригадую, щоб сестра Уайт казала, що немає надії для відступників та тих, хто ще не відкинув істину».¹⁹

GSAM 223Свідчення адвентистів першого дня

GSAM 223.3Щодо того, що знають адвентисти першого дня Нової Англії про крайню доктрину зачинених дверей, нехай свідчить наступний лист:—

GSAM 223.4«5–9 серпня 1891 року я провів дебати з пастором Майлзом Грантом у Брукстоні, місті з населенням близько 30 000 мешканців. Дебати відбувалися у великому наметі, а головував на них пан Джон Барбур, колишній голова міської ради. Це місто розташоване приблизно за двадцять миль від Бостона. Дебати стосувалися питання про суботу, але пан Грант намагався втягнути в них тему досвіду сестри Уайт у цій справі. Він звинуватив її в тому, що „їй було показано ще в далекому 1844 році, що час випробування минув і більше немає милості для грішників“».

GSAM 224.1«У відповідь я сказав йому, що адвентисти першого дня, майже всі вони, колись до того, як ми відокремилися від них, дотримувалися саме такої позиції, і що замість того, щоб пані Уайт схвалювала цю позицію, однією з перших речей, які їй було показано, було те, що ця позиція є „хибною“ і що милосердя для грішників все ще існує. Я сказав: „Це так, і пастор Грант знає, що це так“. Коли я це сказав, чимало адвентистів першого дня, що сиділи переді мною [ця група становила значну частину повного великого намету], кивнули головами, виразно й рішуче погоджуючись із цим твердженням. Досить сказати, що пастор Грант більше не згадував цю тезу під час дебатів». Підпис: «Джордж Е. Фіфілд, Південний Ланкастер, Массачусетс, 6 грудня 1895 року».

GSAM 224Пані Уайт завжди прагнула спасіння грішників

GSAM 224.3Те, що пані Уайт працювала над наверненням грішників з 1844 року й дотепер, підтверджують також такі факти: вона та пастор Уайт провели зібрання в будинку Альберта Белдена в Рокі-Гіллі, штат Коннектикут, яке розпочалося 20 квітня 1848 року. Під час цього зібрання докладалися зусилля для навернення деяких людей зі світу. Пастор Уайт та його дружина виявляли особливий інтерес до таких душ. З цього приводу ми наведемо свідчення однієї з таких осіб, яка прийняла хрещення з рук пастора Уайта. Джон Й. Вілкокс, пишучи з Кенсінгтона, штат Коннектикут, 22 лютого 1891 року, зазначає:—

GSAM 224.4«Я прийшов до істини в той час, коли зібрання проводилися в недобудованій кімнаті будинку брата А. Белдена в Рокі-Гіллі, штат Коннектикут. Я отримав світло істини для теперішнього часу завдяки праці брата та сестри Уайт. Незабаром після цього я був хрещений братом Уайтом. Якби не заохочення та сила, які я отримав від них, я не знаю, чи наважився б я коли-небудь думати чи відчувати, що я прийнятий Господом. Вони глибоко переймалися моєю долею і докладали зусиль, щоб допомогти мені».

GSAM 225.1Пастор Уайт у листі до Стокбриджа Хауленда з Топшема, штат Мен, так сказав про те зібрання: «Брат Бейтс виклав заповіді дуже ясно, а їхня важливість була підкреслена надзвичайно переконливими свідченнями. Це слово мало силу зміцнити тих, хто вже перебував у істині, та пробудити тих, хто ще не визначився остаточно».

GSAM 225Служіння грішникам в Освего, штат Нью-Йорк

GSAM 225.2У 1849 році пастор Джеймс Уайт та його дружина працювали в Освего, штат Нью-Йорк. Під час тих зібрань Хайрам Патч та міс Бенсон, які були заручені, навернулися до Бога та до істини для теперішнього часу.

GSAM 225.3У березні 1850 року в Освего знову відбулися зібрання. У квітневому випуску журналу Present Truth пастор Уайт, розповідаючи про ці зібрання, сказав:

GSAM 225.3«Зараз серед дітей останку в цьому місті відбувається дуже цікава робота. Їхнє спасіння було головною темою наших зібрань протягом останніх двох субот, і Бог дивовижно благословив нас. Істина мала добрий вплив як на нас, так і на наших дітей. Увечері після останнього першого дня ми провели зібрання спеціально для них, і дух Господній вилився серед нас. Усі діти схилилися перед Господом і, здавалося, відчули важливість дотримання заповідей, особливо п’ятої, та пошуку спасіння через Ісуса Христа. Це було одне з найцікавіших зібрань, які я коли-небудь бачив».

GSAM 225.4У випуску Present Truth за листопад 1849 року пастор Уайт опублікував звіт про групу людей, які навернулися й були хрещені; а в останньому номері цього видання за 1850 рік міститься звіт про зібрання, що відбулося у Вайтсфілді, штат Вермонт, та про присутність на ньому Хемана Черчилля, який щойно навернувся зі світу. У статті про нього згадується як про «брата». Як це могло бути, якби для грішників більше не було милосердя?

GSAM 226Свідчення двадцяти одного свідка

GSAM 226.1У зв’язку з цим ми наводимо свідчення, підписане у 1888 році двадцятьма однією особою, кожна з яких була учасником руху адвентистів у 1844 році та була обізнана з появою послання третього ангела. Усі вони дотримувалися цього послання ще до 1851 року, причому більшість із них була пов’язана з адвентистами сьомого дня майже з самого початку поширення цього послання:—

GSAM 226.2«Ми, що підписалися нижче, добре знайомі з рухом адвентистів у 1844 році, коли минув призначений час, а також прийнявши істину послання третього ангела ще в 1850 році, цим радо ставимо свої підписи під наступною заявою щодо вчення про зачинені двері, якого дотримувалися віруючі в послання третього ангела від часу його появи до останньої згаданої дати та надалі.

GSAM 226.3«Вони вірили, згідно з Об’явленням 3:7, 8 та іншими місцями Писання, що після закінчення 2300 днів із Даниїла 8:14 Христос завершив Свою працю в першій кімнаті небесної святині, переніс Своє служіння до Святого Святих і розпочав роботу суду, змінивши в цьому відношенні Свою роль у Плані спасіння. Тут одні двері відкрилися, а інші зачинилися.

GSAM 226.4«Вони вірили, що ті, хто мав ясне світло щодо Вістки першого ангела, але відвернувся від неї, гірко протистоячи їй, були відкинуті Богом. Але вони не вірили, що ті, хто не мав цього світла, або ті, хто до 1844 року не досяг віку відповідальності, будуть відкинуті, якщо вони шукатимуть Бога щирим серцем.

GSAM 226.5«Хоча вони, як і Вільям Міллер та велика більшість адвентистів одразу після того, як минув призначений час, вірили, що їхня робота для світу завершена і що Господь прийде дуже скоро, проте після того, як світло щодо храму та третє послання пояснили їхнє розчарування, вони не вірили, що милосердя минуло, за винятком тих, хто відкинув це світло».

GSAM 227.1Підписано: «Дж. Б. Світ, Саут-Сагіно, штат Мічиган; Семюел Мартін, Вест-Ріндж, штат Нью-Гемпшир; Айра Еббі, Норт-Брукфілд, штат Нью-Йорк; пані Р. Б. Еббі, Норт-Брукфілд, штат Нью-Йорк; пані Діана Еббі, Норт-Брукфілд, штат Нью-Йорк; пані Л. Б. Еббі, Норт-Брукфілд, штат Нью-Йорк; Хеман С. Герні, Мемфіс, штат Мічиган; Енн Е. Герні, Мемфіс, штат Мічиган; Вільям Гіффорд, Мемфіс, Мічиган; пані Мері С. Чейз, Батл-Крік, Мічиган; С. М. Хауленд, Батл-Крік, Мічиган; пані Ф. Г. Лант, Батл-Крік, Мічиган; пані Мелора А. Ешлі, Батл-Крік, Мічиган; пані Керолайн А. Додж, Батл-Крік, Мічиган; пані Сара Б. Віппл, Батл-Крік, Мічиган; пані Урія Сміт, Батл-Крік, Мічиган; пані Пауліна Р. Хелігасс, Молін, Канзас; Р. Г. Локвуд, Сент-Гелена, Каліфорнія; пані Р. Г. Локвуд, Сент-Гелена, Каліфорнія; Рубен Ловеланд, Норт-Гайд-Парк, Вермонт; пані Белінда Ловеланд, Норт-Гайд-Парк, Вермонт».

GSAM 227Неправильне тлумачення видіння

GSAM 227.2Були зроблені спроби тлумачити видіння, дане пані Уайт у Топшемі, штат Мен, 24 березня 1849 року, як таке, що проповідує цю помилкову доктрину — більше немає милосердя для грішників. Це бачення було дано саме тоді, коли з’явилися «рочестерські стуки» (спіритизм). Пані Уайт бачила, що таємничі знамення та чудеса, а також фальшиві реформації будуть поширюватися й набирати сили. Ці реформації не були переходом від помилки до істини (вона не казала, що таких реформацій ніколи не буде, але ті, що їй були показані, де використовувався людський вплив, саме такими й були), а переходом від поганого до ще гіршого; адже ті, хто заявляв про зміну серця, лише одягнули на себе релігійне вбрання, яке приховувало неправедність злого серця. Деякі здавалися справді наверненими, що давало їм змогу обманювати народ Божий; але якби можна було зазирнути в їхні серця, то вони виявилися б такими ж чорними, як і раніше.

GSAM 227.3Потім вона сказала: «Мій супроводжуючий ангел велів мені шукати душевних мук за грішників, як це бувало раніше. Я дивилася, але не могла їх побачити; бо час їхнього спасіння минув».²⁰

GSAM 228.1Було висунуто твердження, що це видіння вчить, нібито для грішників більше немає милосердя, але ми запитуємо: як це могло бути, коли вона виступала проти цієї доктрини з самого того часу, як Джозеф Тернер вперше проповідував її навесні 1845 року, і весь цей час щиро трудилася заради навернення та спасіння грішників?

GSAM 228.2У Supplement to Experience and Views, опублікованому в 1854 році, пані Уайт каже: «Згадані „фальшиві реформації“ ще мають проявитися повніше. Це видіння стосується, зокрема, тих, хто почув і відкинув світло вчення про прихід. Вони віддані сильним оманам. У таких не буде „болю душі за грішників“, як раніше».²¹

GSAM 228.3Противники стверджують, що знають більше про те, що бачила пані Уайт у цьому видінні, ніж вона сама. Давайте розглянемо це на мить у контексті їхньої версії, а саме: що вона бачила стан грішників, а не проповідників пробудження. Отже, вона дивилася на грішників, щоб побачити «душевний біль за грішників, але не змогла його побачити». Хто ж коли-небудь помічав душевний біль за грішників, просто дивлячись на них? Але ми запитуємо: а як щодо осіб, згаданих у наведеному вище свідченні, які просто використовували людський вплив і гіпноз для навернення людей, називаючи це дією Духа Божого? Чи готові ці опоненти, які так прагнули довести, що пані Уайт проповідувала крайню теорію «зачинених дверей», визнати, що ці проповідники пробудження були святими людьми і по-справжньому навертали людей?

GSAM 228.4Кожному неупередженому розуму очевидно, що група осіб, про яких йдеться в цьому контексті, — це ті, хто заявляв, що відчуває ці муки душі, хоча насправді відкинув світло й істину та використовував месмеризм для навернення людей. Такі люди не могли відчувати справжніх мук душі за грішників, коли самі були об’єктами прокляття; адже «час їхнього [власного] спасіння минув».

GSAM 229.1На підставі видіння пані Уайт від 24 березня 1849 року деякі люди намагалися зробити висновок, що воно вчить про відсутність милосердя для грішників; але ми вже показали, що в 1845 році в Парісі, штат Мен, вона навчала, що милосердя є для всіх, хто не відкинув світло й істину свідомо та з розумінням. У видінні, отриманому в тому ж місці в 1846 році, було показано, що Господь мав «народ у церквах, який не відкинув істину». Тим, хто думав інакше, було висловлено докір, що ангели Божі ще будуть діяти заради таких людей, і коли вони почнуть діяти, ті, хто їх засуджував, залишаться зовні.

GSAM 229.2Знову ж таки, у квітні 1848 року пастор Уайт та його дружина трудилися в Рокі-Гіллі, штат Коннектикут, задля навернення грішників. Усе це свідчить про те, що видіння від 24 березня 1849 року узгоджується з тим, що було дано в Парісі, штат Мен, у 1846 році, а також із курсом, якого дотримувалися ці слуги Божі у квітні 1848 року.

GSAM 229Поразка фальшивого проповідника пробудження

GSAM 229.3Це видіння було вперше опубліковано в штаті Коннектикут у 1849 році. Там один служитель дуже ревно працював над наверненням людей, навіть заявляючи, що має дар мов. Він прагнув здобути вплив на невелику групу людей, котрі дотримуються суботи в Рокі-Гіллі. Одну з них він називав «дорогою святою Господньою». У його присутності пані Уайт отримала видіння, яке показало оманливий характер його діяльності та те, що його «дорога свята» дотримувалася курсу, який суперечив сьомій заповіді. Ця «свята» заперечила звинувачення, а служитель виступив із палким закликом, намагаючись викликати співчуття до «бідної святої Господньої», як він її називав. Наступної ночі ця молода жінка перенесла напад холери морбус і думала, що помре. Вона покликала пані Уайт і зізналася, що те, що було показано щодо неї, було правдою; що вона була винна саме в тому, про що заявила пані Уайт. Отже, цьому фальшивому проповіднику не вдалося обдурити ту групу, і природа його діяльності була викрита, що раптово поклало край його зусиллям у тому місці.

GSAM 230Ще один фальшивий проповідник духовного пробудження у місті Освего, штат Нью-Йорк

GSAM 230.1Як ще одну ілюстрацію принципу, викладеного у вищенаведеному свідченні, та щоб показати, як пастор Уайт і його дружина й у 1849–1850 роках продовжували трудитися заради навернення грішників, наводимо такі факти, про які мені розповіли Еліас Гудвін та інші ранні члени церкви в Освего, штат Нью-Йорк:—

GSAM 230.2Тоді (1849 р.) у цьому місті мешкав молодий чоловік на ім’я Хайрам Патч. Він був заручений із молодою дівчиною, з якою незабаром одружився. Вони були не наверненими людьми, але відвідували зібрання, які проводили пастор Уайт та його дружина, і їх майже переконали стати християнами. У цей час у одній із церков в Освего розпочалося пробудження, яке ініціювали не пастори, а видатний мирянин — скарбник окружних коштів. Цей чоловік виглядав дуже ревним і заявляв, що відчуває великий тягар за грішників. Він заламував руки, молячись за не навернених, і, здавалося, перебував у великому горі через їхній загублений стан.

GSAM 230.3Пан Патч та його наречена відвідували ці зібрання відродження і не знали, як вирішити. Одного разу вони були присутні, коли пані Уайт мала видіння, у якому їй вказали на Осію 5:6, 7, де сказано: «З своєю отарою та з своєю худобою вони Господа підуть шукати, але не знайдуть, Він від них віддалився. Вони зрадили Господа, бо породили сторонніх дітей, тепер їх пожере молодик разом із частками їхнього поля». Їй було показано, що ті, хто проводив це пробудження, не були в злагоді з Богом і що вони не відчували справжнього душевного тягаря за грішників.

GSAM 231Пророцтво про невдачу

GSAM 231.1Тоді вона сказала пану Патчу: «Мені було наказано сказати вам, що в цьому випадку слова цього уривка збудуться буквально. Зачекайте місяць, і ви самі переконаєтеся в характері тих осіб, які беруть участь у цьому пробудженні і які заявляють, що мають такий великий тягар на душі за грішників». Пан Патч відповів: «Я зачекаю».

GSAM 231.2Протягом двох тижнів після того, як було дано це видіння, згаданий скарбник, який стверджував, що так мучиться душею за грішників, у своїй удаваній агонії розірвав кровоносну судину в шлунку, і його довелося покласти в ліжко через втрату крові. Справи скарбниці довелося взяти під контроль шерифу графства, який разом з одним із констеблів перевірив залишок коштів, зазначений у книзі скарбника, а потім перерахував гроші, готуючись взяти на себе управління справами, коли, о диво, виявився дефіцит у сумі рівно 1 000 доларів.

GSAM 231.3Шерифу та констеблю здавалося неможливим, щоб людина, настільки віддана релігійному відродженню, могла бути винною у розкраданні грошей. Вони вважали, що він, мабуть, виплатив їх і забув зробити відповідний запис у книзі; або, можливо, він поклав їх у банк, і вони не відобразилися на рахунку в сейфі. У будь-якому разі, вони мусили вимагати від нього задовільного пояснення, але робити це слід було обережно; адже якби гроші були у нього, він, безсумнівно, намагався б їх приховати. Тому було вирішено, що один із них піде попереду й сховається в сараї позаду будинку, щоб стежити за задніми дверима на випадок будь-яких дій, тоді як шериф мав увійти через парадні двері. Коли шериф підійшов до будинку й увійшов через парадні двері, він помітив жіноче вбрання, яке щойно зникало за задніми дверима. Чоловік у сараї побачив, як жінка швидко підбігла до снігового замету, викопала в снігу ямку, поклала туди щось, присипала це снігом і повернулася до будинку.

GSAM 232.1Шериф підійшов до ліжка скарбника і, поцікавившись його самопочуттям, натякнув на їхні труднощі в офісі, припустивши, що той, ймовірно, зможе пояснити цю ситуацію. Чоловік, дуже схвильований, підняв руку до неба, закликавши Бога свідком, і сказав, що нічого не знає про ці гроші. У цей самий момент увійшла дружина і запитала, у чому справа і чому її чоловік так схвильований. Чоловік відповів: «Вони думають, що гроші у нас». Тоді жінка так само підняла руки й покликала Бога свідком, що грошей у них немає, а крім того, вони нічого про це не знають. Тільки-но вона закінчила це речення, як поліцейський, який, коли вона заходила до будинку, поспішив зі своєї схованки до снігового насипу, втрутився з такими словами: «Пані, що це таке? Я бачив, як ви вибігли з будинку й сховали це в сніговому насипі, і ось він — зниклий мішок з грошима, на якому написано 1 000 доларів».

GSAM 232.2Як і слід було очікувати, це пробудження раптово зазнало краху. Пан Патч та його наречена, дізнавшись про характер того, хто проводив пробудження, стали на бік істини й приєдналися до адвентистів сьомого дня, гідними членами якої церкви вони залишалися аж до дня своєї смерті.

GSAM 232.3Це видіння, як чітко видно, було дане в інтересах і для особливої користі ненавернених і призвело до навернення грішників, тоді як безпосередньо воно стосувалося тих, які самі були грішниками й були відкинуті Господом через своє лицемірство. Вони «зрадили Господа»; заявляючи, що дуже переймаються долею грішників, вони лише породили «сторонніх дітей».

GSAM 232Лицемірний працівник у Камдені, штат Нью-Йорк

GSAM 232.4Серед інших місць, які відвідали пастор Уайт та пані Уайт протягом зими 1849–1850 років, було містечко Камден, штат Нью-Йорк, розташоване приблизно за сорок миль від Освего, де вони все ще мешкали. Про цю зустріч пані Уайт розповідає:

GSAM 232.4«Перед поїздкою мені було показано невелику громаду, яка там сповідувала істину, і серед них я побачила жінку, яка вдавала велику побожність, але була лицеміркою й обманювала народ Божий».²²

GSAM 233.1У січні 1884 року, працюючи в штаті Нью-Йорк, я дізнався такі подробиці від пана Престона, який мешкав у Камдені на час вищезгаданої конференції і в якого пастор Уайт та його дружина зупинилися на час зібрання:—

GSAM 233.2«Ця жінка проповідувала крайні погляди щодо освячення, стверджуючи, що існує стан досконалості, якого можна досягти, коли людина повністю підноситься над законом Божим; і вона заявляла, що досягла цього досконалого стану. Цим вченням про святість вона занепокоювала уми деяких наших людей у Камдені. Сестрі Уайт було показано, що, попри всю цю удавану святість, серце цієї жінки було чорним від гріха, а в житті вона була розбещеною.

GSAM 233.3«Перебуваючи в цьому місці, сестра Уайт отримала ще одне видіння в присутності цієї жінки, яка, здавалося, мала великий душевний тягар за ненавернених; але сестра Уайт сказала їй, що це не було справжнім душевним болем за грішників, оскільки її власний спосіб життя був таким, що вона сама не стояла праведно в очах Бога. „Отже“, — сказав пан Престон, — „те, що називають видінням Камдена, стосувалося саме і конкретно випадку тієї жінки, а не стану грішників загалом, і ми так це розуміли на той час“».

GSAM 233.4Після того як пані Уайт розповіла про своє видіння, жінка підвелася й сказала: «Бог знає моє серце, і якби ви могли його побачити, то побачили б, що воно чисте й бездоганне». На цьому зустріч завершилася. Однак незабаром після цього жінка тяжко захворіла і думала, що помирає. Вона сказала: «Я мушу побачити сестру Уайт; я маю їй у чому зізнатися. Я сказала їй, що я добра жінка, що я чиста. Це не так. Я — грішна жінка. Цей чоловік, з яким я живу, не є моїм чоловіком. Я залишила в Англії доброго чоловіка та одну маленьку дитину й втекла з цим чоловіком. Ми ніколи не одружувалися. Я видавала себе за лікаря й продавала ліки, про які під присягою в суді заявила, що вони коштують мені 1 долар за пляшку, хоча насправді вони коштували мені лише дванадцять центів за пляшку. Я також присягалася, що корова, яку ми продали бідному чоловікові, коштувала нам 30 доларів, хоча насправді вона коштувала нам лише 20 доларів».²³

GSAM 234.1Саме до таких лицемірних самозванців стосуються слова пані Уайт щодо «душевних мук за грішників», а не до грішників загалом. Враховуючи наведені вище факти, які свідчать, що вчення про «відсутність милосердя» для грішників було повністю засуджено з самого початку його проповідування навесні 1845 року; а також те, що пані Уайт відтоді й донині щиро трудилася заради навернення грішників, хто може повірити, що в 1851 році, коли вийшла її праця під назвою Experience and Views, вона мала намір вчити, що «для грішників більше немає спасіння»?

GSAM 234Прихильник учення про «відсутність милосердя»

GSAM 234.2Навіть у 1848 році тут і там ще траплялися особи, які дотримувалися думки, що для грішників більше немає милосердя. Однак це не були адвентисти сьомого дня. Один із представників цієї групи, на ім’я Світ, мешкав у місті Рочестер, штат Нью-Йорк. Незабаром після того, як я публічно визнав свою віру та прийняв хрещення серед адвентистів першого дня, я відвідував наметні зібрання в Канандайгуа, штат Нью-Йорк, які проводили пастори Дж. К. Байвотер та Джордж В. Бернхем. Цей чоловік, Світ, був присутній там і висловив дуже серйозні сумніви щодо справжності мого релігійного досвіду, оскільки він «вважав, що зараз грішникам неможливо навернутися».